Український фондовий ринок уже 26 років перебуває у певному фантомному стані. З одного боку, є покликані регулювати цю діяльність чиновники. Є в наявності і торговці, реєстратори, біржі та інша інфраструктура. Але, з іншого боку, якщо задати будь-якому українцеві питання, що він знає про національний фондовий ринок і який вплив надає цей бізнес на повсякденне життя і економіку, то відповіді, швидше за все, не дочекатися.
Чому так відбувається і що потрібно зробити, щоб докорінно виправити ситуацію, в інтерв’ю УНІАН розповів голова Нацкомісії з цінних паперів та Фондового ринку Тимур Хромаєв.
Експерти давним-давно в один голос запевняють, що фондового ринку в Україні, як такого, немає. Це так?
Абсолютно вірно. І немає його через те, що всі процеси на ринку у нас «сірі». Ніхто свої гроші не довірить такому ринку, на якому пишуться «липові» аудиторські звіти, торгуються «сміттєві» папери.
Фондовий ринок – це публічний ринок капіталу, який може бути проінвестовано в ті чи інші проекти. Якщо власник тут продає акції своєї компанії, він повинен при цьому сумлінно розкривати всю інформацію про свою діяльність, звітувати про те, куди ці кошти будуть вкладені, а в разі нечесної гри, повинен бути притягнутий до відповідальності. У нас же на ринку такого немає. Тому зараз головне наше завдання – зробити все процеси прозорими, щоб емітенти розкривали повну інформацію про свою діяльність, і щоб вона була доступна всім бажаючим одномоментно, щоб учасники ринку не маніпулювали цінами, не порушували закон.
Основна проблема нашого ринку – практично повна незахищеність інвестора. Будь-яка людина має має право і можливості розпоряджатися своїм капіталом на свій розсуд, але при цьому він повинен бути впевнений, що держава його захистить, якщо його права будуть порушені.
Але ж контроль ринку входить в компетенцію Нацкомісії з фондового ринку та цінних паперів, яку ви очолюєте, чому не можете навести порядок?
Немає відповідного законодавства. Коли в 90-х роках була створена Нацкомісія, забули внести в її повноваження функціонал щодо притягнення до відповідальності за порушення законодавства. Комісія повинна мати право припиняти дії суб’єктів, які порушують права інвесторів. Адже боротьба з правопорушеннями – одна з базових функцій всіх регуляторів ринків капіталу. Тоді про це забули.
Забули і про систему фінансових санкцій за недобросовісну діяльність щодо кінцевого бенефіціара. В Україні щодо тих, хто торгує «сміттям» на мільярди і обманює інвесторів, передбачений штраф близько 100 тисяч гривень. Втім, не факт, що порушник його заплатить, він може роками судитися з цього приводу.
І що може виправити ситуацію?
Ринок вимагає структурних реформ, в першу чергу, судової, вимагає зміни правил функціонування регулятора. Ми пішли зі старої системи, але до цих пір не прийшли в нову.
Як довго триватиме перехід в нову систему?
Це буде тривати рівно стільки, скільки люди готові терпіти невизначеність в питаннях медицини, в земельних питаннях, в питаннях пенсійного забезпечення та інших. Поки не буде сформовано суспільний запит на ту чи іншу реформу.
Ми дуже багато часу упустили. 25 років ми могли б використовувати набагато ефективніше. Країні потрібні структурні реформи, які б досягли певних необоротних результатів, і не дозволяли відкотити все назад.
Безумовно, завжди будуть ті, хто не згоден з реформами. Але якщо вони потрібні будуть більшості в цій країні, то їх ніщо не зупинить. Щоб люди визначилися зі своїм ставленням до тих чи інших змін, потрібна професійна дискусія.
Наскільки, на вашу думку, важлива оголошена владою масштабна приватизація?
Через гігантської втрати часу з офіційно заявлених до продажу 3 тисяч підприємств реально існують сьогодні, в кращому випадку, півтори тисячі. Середній термін активів – близько 70 років. Фонд держмайна сьогодні, по суті, є агентством по здачі в оренду старих активів.
Але ж є і працюючі підприємства, які дійсно можна вигідно продати …
Таких – 10% від загальної кількості. Ви вважаєте, що продаж підприємств – шлях до розвитку? Зміна власника компанії – це як стрибок зі скелі – ніколи не знаєш, що тебе чекає. Не можна бути категоричним в питанні приватизації, потрібно виходити з її ефективності в тому чи іншому випадку, особливостей функціонування підприємства, питання залучення інвестицій.
Наприклад, держава передала в приватну власність енергоактиви, але при цьому був упущений момент, що в правовому полі України не існує умов, при яких нові власники фінансували б ці підприємства для поліпшення їх ефективності, забезпечення гідної якості виробництва. У підсумку, нові власники є, по суті, тільки рантьє, і нічого не вкладаючи в розвиток, продовжують доїти і держава, і населення.
Але держава сама зробило такий вибір.
Щоб це виправити, крім реформ, необхідна прозора, зрозуміла всім, відповідна прийнятим в усьому світі принципам законодавча база?
Закон – вторинний. Важливіше – розуміння суті взаємин. Закон тоді буде працювати, коли всі принципи взаємин будуть в ньому враховані. А у нас закони являють собою інструкції, як їх обійти. Тому що в законах принципи взаємин не закладаються.
Чи намагалися ви змінити цю ситуацію?
Нами розроблені три, які відповідають вимогам ринку, законопроекту.
Перший стосується прозорості підприємств – звітності, процесу випуску акцій. Ми хочемо вирішити існуючу на ринку проблему псевдопублічності компаній – коли вони називаються публічними, але такими не є. У нас в країні 15,5 тисячі компаній мають тип -акціонерное суспільство, третина з них – публічні. До публічних відносяться універмаги, ферми, автобази і т.д. Це не ті компанії, які можуть виходити на публічний ринок капіталу. Тому ми хочемо одномоментно звільнити їх від тягаря розкриття в офіційних засобах масової інформації своєї звітності. Ті компанії, які захочуть після зміни правил вийти на публічний ринок – ласкаво просимо! Але вони будуть звітувати вже за новими правилами, більш відповідально. Вони повинні бути готові, що кожен рядок в їх фінансової звітності буде перевірена.
Другий закон стосується повноважень регулятора ринку – Нацкомісії з цінних паперів. У світі це зазвичай не правоохоронний орган, але дуже до нього наближений по ряду функцій. Він збирає інформацію, і якщо виявляє порушення, то застосовує санкції, в основному, фінансові. Але якщо завдано значної шкоди, плюс, якщо правопорушення підриває суть відносин на ринку, то регулятор повинен мати можливість підготувати справу згідно кримінального права, і потім забезпечити його просування через правоохоронні органи. Прокуратура не повинна заново збирати інформацію, вести з нуля слідство. Суди повинні приймати нашу інформацію як доказ правопорушення. І, до речі, представники прокуратури та суддівського корпусу, знайомі з нашою ініціативою і ходом розслідування правопорушень з цінними паперами, нас підтримують в цьому.
Третій закон – це закон про нові фінансові інструменти. Він про товарні деривативи, облігаціях, інструментарії захисту прав інвесторів в ці папери. У ньому також прописані великі зміни у ставленні інфраструктури ринку – товарних і фондових бірж.
Всі перераховані вами законопроекти вже подані в Раду?
Так, і всі стоять на порядку денному цієї сесії. Перші два законопроекти пройшли обговорення в комітетах, третій – тільки внесений до порядку. Фактично, це об’єднаний законопроект з двох, які не були розглянуті депутатами на минулій сесії.
На вашу думку, чому фінансові законопроекти рідко потрапляють до сесійної зали?
Попадання законопроекту в зал – складний механізм. Крім того, наші законопроекти – це не косметичні зміни окремих статей законів. Це великі комплексні законопроекти, які змінюють всю систему відносин на ринку капіталу. Ми розуміємо, що депутатам потрібен час. Але без прозорих механізмів емісії цінних паперів, розкриття інформації, торгівлі цінними паперами, ціноутворення, організації біржової інфраструктури, ми ніколи не зможемо вдихнути свіже повітря в цей ринок.
А громадські обговорення законопроектів були, вас підтримують або критикують?
Наші законопроекти порушили громадськість і ринок. Було багато дискусій. Нас звинуватили, наприклад, в тому, що ми займаємося копіюванням норм європейського права. Але почекайте, Україна і так перебуває на задвірках фінансового ринку. Глобально інституційні інвестори не бачать в нашій країні навіть ринку як такого. У тому числі через відсутність правового поля. Імплементація хоча б частини передових підходів піде нам на користь. І, крім того, давайте не забувати, навіщо ми це робимо. Якщо наша мета – інтеграція в європейське співтовариство, тоді чому ми взагалі задаємося питанням про необхідність змін?
Кожен наш законопроект – це не продукт суто нашої творчості або народних депутатів. Над ними працюють кращі професіонали, це і фахівці міжнародних фінансових організацій, які роблять їх експертизу, міжнародні юридичні та консалтингові компанії, представники експертних організацій в Україні і т.д.
Процес реформ рухається досить повільно, не дивлячись на всі зусилля. Чи були такі моменти, коли у вас опускалися руки?
Я прийшов з приватного інвестиційного бізнесу, яким займався десять років. Але я відчував, що наш ринок обмежують у можливостях, не дають розвиватися. Це як якась пробка, яка закриває посудину, і все метушаться всередині нього. Я дуже хотів змінити цю ситуацію, тому і погодився очолити Нацкомісію. Ми серйозно налаштовані поміняти систему, щоб ті люди, які прийдуть після нас і займуть наші посади, могли швидше рухатися вперед, і можливостей для реваншу не було.
