Уже не перший рік від українських державних чиновників можна чути гучні заяви про необхідність запуску власного виробництва боєприпасів до стрілецької зброї, адже в Україні зараз таких підприємств немає взагалі.
Останній раз цю тему на найвищому рівні підняли буквально вчора, 2 листопада. Зокрема, Міністерство економічного розвитку і торгівлі повідомило в Facebook, що Україна буде виробляти власні боєприпаси.
За даними відомства, для виконання програми розвитку виробництва боєприпасів, яка передбачає реанімацію підприємств і створення нових, МЕРТ провело процедуру закупівлі лінії з виробництва корпусів снарядів і гільз калібру 100-155-мм, адже планується перехід на основний калібр, які використовують країни НАТО 155- мм.
“Все обладнання, яке закуповується і буде поставлятися в рамках цієї програми буде адаптовано під стандарти НАТО. Вироблятися ці снаряди, швидше за все, будуть на ДАХК” Артем “, – повідомили в міністерстві.
Звичайно, боєприпаси на складах не закінчаться завтра-післязавтра. Крім того, латиші з поляками виручають – в рамках міжнародного співробітництва задешево продають Україні свої радянські запаси (самі вони давно перейшли на стандарти НАТО). Зокрема відомо, що Литва в 2016-му році передала Україні 150 тонн боєприпасів, переважно патронів для АК-47. Але вічно так тривати не буде, а на будівництво, запуск і налагодження власного заводу, за оцінками фахівців, має піти не менше 2-3-х років. Зараз же його ще навіть не почали будувати.
У липні цього року президент України Петро Порошенко лише озвучив наміри виділити на будівництво такого заводу 1,4 млрд гривень. Це близько 53 млн доларів, тоді як неодноразово озвучувалися цифри, що повна вартість такого заводу в Україні потягне на всі 200 млн доларів. Тобто, якщо щорічно виділяти (не закладаються в бюджеті, а саме виділяти – тому що у нас ці процеси не завжди збігаються) по такій сумі, то лише через чотири роки отримаємо першу продукцію.
Звичайно, є й дешевші і швидші аналоги. Наприклад, часто ставиться в приклад новий завод в Казахстані, до якого причетний безпосередньо україно-британська компанія “Stiletto Systems LTD”. Вартість даного проекту оцінювалася в 70 млн доларів при виробничій потужності в 30 млн боєприпасів на рік. Але! 30 млн – це багато чи мало? На жаль, інформації про поточні потреби нашої армії знайти не вдалося, але за даними вже згадуваного Луганського патронного заводу, до війни внутрішні потреби України становили 20 млн боєприпасів на рік. Ось і думайте.
А тим часом варто звернути увагу, що поки ніхто ніяких коштів взагалі не виділив, а тільки озвучив наміри це зробити. Причому, далеко не вперше. Можна згадати, як ще на початку 2016- го року генеральний директор Держконцерну “Укроборонпром” Роман Романов заявляв, що протягом року почнеться будівництво нового патронного заводу, який забезпечить українську армію власними патронами. За його словами, єдиним чинником, який міг порушити графік робіт, було фінансування проекту.
“Ми вже звернулися до відповідних органів державної влади та повідомили, що всі роботи, які були в компетенції” Укроборонпрому “, завершені. І ми готові до реалізації вже безпосередньо будівельної частини”, – заявляв Романов 26 січня 2016- го року.
“На жаль, в” Укроборонпрому “недостатньо власних оборотних коштів, тому ми чекаємо відкриття фінансування в цьому році”, – трохи скорегував плани заступник генерального директора “Укроборонпрому” Володимир Коробов в січні вже 2017 го року.
Як ми розуміємо, фінансування на цей проект досі не виділили, а вчора в черговий раз озвучили намір виділити аванс.
У зв’язку з цим усім варто задуматися над тим, хто повинен такий завод будувати – держава або приватний інвестор? Свої плюси і мінуси є у кожного з варіантів, але, будемо відвертими: приватний інвестор зацікавлений, перш за все, в прибутку, тому не буде затягувати процес запуску заводу ні на день, тоді як держава може роками “розкочуватися”, змінюючи пріоритети в залежності від політичної ситуації в країні. Власне, саме це ми і спостерігаємо.
Що характерно, і поки що досить нетипово для України, інвестори самі стукають в двері і пропонують свою участь. Можна згадати хоча б ту ж україно-британську компанію “Stiletto Systems LTD”, яка займається розробкою сучасних боєприпасів та має значний досвід по їх виробництву, зокрема в Канаді і Казахстані.
Ця компанія вже півтора року веде переговори з українською владою, а 17 липня 2017 го року навіть направила лист прем’єр-міністру України Володимиру Гройсману з пропозиціями щодо будівництва в Україні боєприпасну виробництва, в якому запропонувала спектр стрілецьких і артилерійських боєприпасів калібром від 5,45- мм до 152-мм включно.
При цьому, до складу стрілецьких боєприпасів калібром від 5,45-мм до 14,5-мм можуть входити патрони з кулями зі сталевим Термоскріплення сердечником, так і з сердечником з твердого сплаву на основі карбіду вольфраму. До складу артилерійських боєприпасів можуть входити постріли як з бронебійними, так і осколково-фугасними, фугасними і бетонобійними снарядами.
Компанія висловила готовність взяти участь в оновленні арсеналу бронебійних боєприпасів стрілецької зброї Збройних сил України і навіть провела випробування, протестувавши на полігоні в Житомирській області патрони нового покоління, які пробивають не тільки бронежилет 6-го класу, а й лобову броню російських БТР і БМП.
Вартість же всіх снарядів власного виробництва “Stiletto Systems LTD” обіцяє не вище, ніж в міри і у пострадянських аналогів.
Як би там не було, а питання про доцільність такого заводу навіть не варто. Стоїть питання про його необхідність, і чим швидше – тим краще. І це вже добре. Тому що це не тільки створить нові робочі місця (а в процесі виробництва можуть бути задіяні близько 800 українських підприємств різного профілю – і хімічне виробництво, і машинобудування, і багато інших суміжних підприємств і структур), а й зменшить залежність України від інших держав. Адже міжнародна торгівля зброєю, крім комерційної, має ще й політичну складову, а це завжди несе в собі певні ризики. Навіть зараз не всі країни-партнери, з певних причин, хочуть / можуть продавати нам летальну зброю і патрони для нього.
А якщо все грамотно продумати і спланувати, то новий завод зможе не тільки забезпечувати поточні потреби ЗСУ і заповнювати вітчизняні склади, а й виробляти продукцію на експорт, адже потреба в світі в боєприпасах буде завжди. Благо, українська армія в озброєнні семимильними кроками переходить на стандарти НАТО, тому проблем з невідповідністю вітчизняних патронів і снарядів кращим світовим аналогам бути не повинно. Але, знову ж таки: це якщо все грамотно продумати і спланувати.
