Класифікація витрат

Економічна наука та практика господарювання використовують показник собівартості продукції . Якщо собівартість висловити у грошовій формі, це і витрати виробництва . Вона показує, скільки коштує підприємству таке провадження. Обчислюючи свої витрати з цих позицій, підприємство визначає їхню загальну суму (собівартість товарної продукції) та калькулює собівартість одиниці продукції. Залежно від функціонального призначення показника обчислюється розрахункова фактична, виробнича та комерційна собівартість продукції.

Розрахункова собівартість відбиває очікувані витрати, обчислені під час підготовки до виробництва тієї чи іншої товару (послуги). При визначенні такої собівартості виходять із існуючого на момент розрахунку рівня витрат . Фактична собівартість відображає рівень витрат, що склався за підсумковий період, і включає всі витрати, у тому числі штрафи , пені , неустойки , збитки від стихійних лих. Виробнича собівартість складається з витрат за виготовлення товару та оплати праці управлінського та допоміжного персоналу. До комерційної собівартості відноситься виробнича собівартість та витрати, пов’язані з реалізацією товару (послуги).

Для вивчення змін у структурі витрат за виробництво товару (послуги) собівартість обчислюють у двох напрямах: за елементами витрат і за статтями калькуляції.

Елементи витрат – це однорідні за складом витрати: матеріальні, оплата праці, відрахування на соціальні потреби, амортизаційні відрахування , витрати на матеріали та паливо та інші грошові витрати. Структура собівартості за елементами витрат характеризує загальне економічне становище підприємства, показує джерела перевитрати чи економії, виявляє загальні потреби підприємства у матеріальних, трудових, фінансових ресурсах їхнього подальшого збалансування з усіма розділами виробничої програми. Угруповання витрат за елементами витрат та співвідношення між окремими елементами витрат визначає належність підприємства у конкретній галузі (енергоємна, трудомістка, фондомістка), загальну тенденцію формування витрат, а також шляхи їх скорочення.

Угруповання витрат за статтями калькуляції відображає місце виникнення витрат і застосовується для планування, обліку та калькулювання витрат на виробництво та реалізацію одиниці продукції та всієї товарної продукції. Формування структури собівартості за статтями калькуляції має іншу, ніж формування за елементами витрат, ціль. За допомогою такої структури визначають вплив на величину собівартості, наприклад, перевищення термінів освоєння випуску продукції, втрат від шлюбу та рекламацій тощо. Перелік статей калькуляції, їх склад та методи поділу за видами продукції, робіт, послуг визначаються галузевими методичними рекомендаціями з питань планування, обліку та калькулювання собівартості продукції з урахуванням характеру та структури виробництва.

З метою планування, обліку та калькулювання витрат у вітчизняній практиці управління витратами нині діє така класифікація витрат:

• за видом виробництва (основні та допоміжні);
• за видом продукції (на окремий виріб, групу однорідних виробів, замовлення, переробку, роботи, послуги);
• за статтями калькуляції (для калькулювання собівартості продукції та організації аналітичного обліку ) та елементам витрат (для розрахунку проектного кошторису витрат та звіту витрат на виробництво);
• за місцем виникнення (цехові, виробничі тощо).

При переході на ринкові умови господарювання основна частина малих та середніх підприємств використовує спрощену номенклатуру калькуляційних витрат, включаючи прямі витрати — матеріальні, на оплату праці та інші; а також непрямі витратина управління та обслуговування виробництва. Безперечно, розвиток ринкових відносин наближає вітчизняну практику підрахунку витрат до існуючої на підприємствах зарубіжних країн, де, крім аналізу власної діяльності, здійснюється порівняльний аналіз витрат виробництва конкурентів, що дозволяє зіставити структуру витрат власного виробництва зі структурою витрат конкурентів, виявити на основі такого аналізу переваги конкурентного виробництва. вжити заходів щодо покращення структури власних витрат, а також їх скорочення.

Економічний підхід до підрахунку витрат

Економічна теорія розглядає витрати з точки зору втрачених можливостей або втрачених благ, які можна було б отримати при використанні тих самих ресурсів, але іншим альтернативним шляхом. Такі витрати підприємства є неявними (альтернативними) . Вони виникають кожного разу, коли потрібно зробити вибір з будь-якого набору обмежених ресурсів, віддаючи перевагу одному над іншим, оскільки втрачається можливість скористатися вигодою ресурсу, який не вибрано.

Оволодіння знаннями щодо аналізу витрат з позицій альтернативної вартості (ціни вибору) є найважливішим завданням сучасної економічної науки. Альтернативний підхід допомагає підприємству знаходити фактори виробництва більш ефективне застосування, дозволяє розрахувати можливі вигоди або втрати від вибору підприємством певного напряму своєї діяльності. Альтернативний підхід до підрахунку витрат забезпечує підприємству довгострокову перспективу розвитку та стабільність доходів. Слід зазначити, що альтернативні витрати є абсолютними чи громадськими, лише індивідуальними, вони можуть збігатися чи збігатися з бухгалтерськими.

Класифікація витрат на зовнішні та внутрішні

З погляду альтернативності витрати поділяються на зовнішні та внутрішні. Мета такого поділу – виявити найбільш ефективний спосіб використання ресурсів, що знаходяться у власності фірми (підприємства), та ресурсів, придбаних у постачальників.

Зовнішні витрати — це витрати підприємства, пов’язані з придбанням необхідних функціонування ресурсів. При цьому альтернативні витрати дорівнюють вигоді, яку могло б отримати підприємство, якби такі ж засоби використовувало для придбання іншого (альтернативного) ресурсу.

Внутрішні витрати – це витрати ресурсів, які є власністю підприємства (грошовий капітал, обладнання, підприємницькі здібності тощо). При цьому альтернативні витрати дорівнюють вигоді, яку може отримати підприємство у разі альтернативного використання власних ресурсів. Так, дохід від використання власного грошового капіталу у виробництві можна порівнювати з процентним доходом на такий капітал у банку, дохід від використання власного обладнання – з доходом від здачі його в орендуі т.д. Вибір підприємством найефективнішого варіанта поведінки є стратегічною. Подальша його діяльність пов’язана з кон’юнктурою ринку, зміна якої потребує відповідної реакції підприємства, насамперед це пов’язано із зміною обсягу випуску продукції.

Класифікація витрат на постійні та змінні

З погляду впливу обсяги виробництва витрати підприємства поділяють на постійні і змінні.

Постійні витрати – це витрати, що не впливають на зміну обсягів виробництва у короткостроковому періоді діяльності підприємства. До них відносяться витрати на утримання виробничих будівель, споруд, обладнання, адміністрації, управлінського персоналу, орендна плата, певні види податків, страхування , відсотки за кредит та інші.

Поділ витрат на постійні та змінні для підприємства умовно і пов’язаний насамперед із визначенням стратегії його поведінки у певному часовому періоді. В економічній теорії розрізняють миттєвий, короткостроковий та довгостроковий періоди діяльності фірми.

За короткостроковий період підприємства не може здійснити повну реконструкцію, змінити виробничі потужності, перепрофілювати виробництво на випуск іншої продукції. Але в цей період можна змінити інтенсивність використання змінних витрат . Таким чином, змінні витрати впливають на обсяги виробництва лише в межах наявних потужностей. Основною закономірністю такого періоду є закон спадної віддачі змінного ресурсу, Суть якого полягає в тому, що починаючи з певного моменту послідовне приєднання змінного ресурсу (наприклад, праці) до незмінного (наприклад, капіталу) дає низхідний додатковий ефект у розрахунку на одиницю змінного ресурсу. Тобто, коли виробничі потужності підприємства використовуються з максимальним навантаженням, збільшення змінних витрат не призведе до зростання обсягів виробництва. У разі виникає, наприклад, необхідність купівлі додаткового устаткування, тобто зміни постійних витрат.

У межах довгострокового періоду часу підприємство може проводити обсяги виробництва, змінюючи розміри як змінних, а й постійних витрат. Тому, на відміну короткострокового, у довгостроковому періоді підприємства всі витрати є перемінними. В окремих ситуаціях відмінність періодів діяльності підприємства розглядається більш концептуально, а не лише за тривалістю. Підприємство реально завжди функціонує в теперішньому часі, тобто в короткостроковому періоді, але планує свою діяльність та розвиток на майбутнє, тобто у довгостроковому періоді. Основним економічним законом діяльності підприємства у довгостроковому періоді є закон віддачі від масштабу, або ефект масштабу .

Ефект масштабу показує співвідношення між зміною обсягів ресурсів, які у виробництві, і зміною виробничих результатів. Характерним прикладом його дії є економія на масовому виробництві. За інших рівних умов, що більше масштаби виробництва, то нижчі середні витрати, отже, співвідношення між витратами і випуском увеличивается. Тобто виявляється позитивний вплив збільшення одиничних потужностей (наприклад, на хімічних виробництвах або електростанціях), можливість застосування автоматизації виробничих процесів та інших факторів, що впливають на співвідношення між постійною та змінною частинами у витратах виробництва (змінні витрати збільшуються при зростанні обсягів виробництва, а постійні не змінюються). Закон віддачі від масштабу визначає, як зміниться обсяг випуску продукції зі збільшенням використання чинників виробництва (ресурсів). Розрізняють постійну, зростаючу та низхідну віддачу від масштабу виробництва.

При постійної віддачі довгострокові середні витрати залишаються постійними у разі збільшення обсягів випуску продукції. Зростаюча віддача від масштабу виробництва характеризується зменшенням довгострокових середніх витрат зі збільшенням обсягу випуску продукції. Убутня віддача має місце тоді, коли довгострокові середні витрати зростають у міру зростання обсягу випуску продукції, що пов’язано з проблемами координації дій та управління складними виробничими комплексами.

Оскільки ефект масштабу виявляється у зміні витрат виробництва на одиницю його називають ефектом економії від масштабу виробництва та виділяють два типи такої економії: внутрішню та зовнішню. Внутрішня економія пов’язана з тим, що продукція підприємства стає дешевшою внаслідок розширення його діяльності. На основі такої економії підприємство, знижуючи свої витрати до мінімальних, досягає оптимальних для нього розмірів і, зокрема, оптимізує масштаби своєї діяльності. У разі досягнення такого результату підприємство припиняє подальше розширення виробництва. Зовнішня економія від масштабу виробництва пов’язані з розміщенням ресурсів економіки. Джерелом такої економії є комплексний розвиток усього регіону, де працює підприємство. Ця економія виявляється у зменшенні не тільки загальних, а й середніх витрат підприємства внаслідок зменшення витрат на підготовку чи наймання робочої сили, на транспортування чи зв’язок, отримання інформації тощо. Зовнішня економія від масштабів виробництва є основою оптимізації розмірів всього ділового центру, у якому розміщено підприємство.

Класифікація витрат на загальні, середні та граничні

Сума постійних та змінних витрат підприємства визначає величину загальних або сукупних витрат, що відображають зусилля підприємства щодо вирішення завдання мінімізації витрат.

Середні витрати– Це окреме від розподілу суми загальних витрат на обсяг випуску продукції. Для детального аналізу середніх витрат та визначення впливу окремих елементів на ціну виділяють середні змінні, або короткострокові середні та середні постійні, або довгострокові середні витрати. Довгострокові середні витрати характеризують витрати для одиницю продукції за умови, що це виробничі ресурси є перемінними. Короткострокові середні витрати характеризують витрати для одиницю продукції, якщо частина використовуваних ресурсів є змінними, а частина — постійними. У міру зростання обсягів виробництва середні витрати зменшуються внаслідок постійної величини загальних витрат. Така тенденція зберігається певний час,

Граничні витрати– Це витрати на виробництво кожної додаткової одиниці продукції. Вони не можуть перевищувати альтернативної вартості продукції або її ціни. У разі, якщо граничні витрати дорівнюють альтернативній вартості, подальше виробництво даного товару за тих самих умов стає нераціональним. Необхідно шукати шляхи зменшення витрат чи альтернативні варіанти діяльності. Нижню межу витрат визначатиме мінімальний прибуток підприємства під час виробництва певного товару. Граничні витрати визначаються як зміна загальних витрат при невеликій зміні випуску продукції або зміні випуску продукції одну одиницю. p align=”justify”> Продукт, вироблений у разі використання додаткового змінного ресурсу, називають граничним продуктом, а дохід від його реалізації – граничним доходом. Порівнюючи граничні витрати та граничні доходи, підприємство може реально визначити оптимальний йому обсяг випуску продукції. Якщо величина граничних витрат дорівнює величині граничного доходу, подальше нарощування виробництва є недоцільним.

Наведена класифікація витрат відповідає умовам ринку. Її впровадження у практику господарювання може дати позитивний результат з погляду раціонального використання ресурсів та підвищення рентабельності суб’єктів господарювання та економіки в цілому.

Насправді виділяють та інші види класифікації витрат.

Інші види класифікації витрат

Класифікація витрат за ознакою їхньої економічної однорідності

Угруповання витрат за ознакою їх економічної однорідності здійснюється за такими економічними елементами:

• матеріальні витрати ;
• витрати на оплату праці;
• відрахування на соціальні потреби;
• амортизація основних фондів та нематеріальних активів ;
• Інші витрати.

Класифікація витрат за функціями діяльності підприємства

За функціями діяльності підприємства у системі управління виробництвом витрати поділяються на:

• постачальницько-заготівельні;
• виробничі;
• комерційно-збутові;
• організаційно-управлінські.

Розподіл витрат за функціями діяльності дозволяє у плануванні та обліку визначати величину витрат у розрізі підрозділів кожної сфери, що є однією з важливих умов організації внутрішньогосподарського розрахунку. Безпосереднє управління та контроль за госпрозрахунковою діяльністю цих підрозділів здійснюється шляхом обліку та узагальнення витрат за місцями їх виникнення ( центрами витрат ) та центрами відповідальності .

Класифікація витрат з економічної ролі у процесі виробництва продукції

За економічною роллю в процесі виробництва продукції (техніко-економічного призначення) витрати поділяються на основні та накладні.

Основними називаються витрати, безпосередньо пов’язані з технологічним процесом виробництва: сировину та матеріали, паливо та енергія на технологічні цілі, витрати на оплату праці виробничих робітників та ін.

Накладні витрати утворюються у зв’язку з організацією, обслуговуванням виробництва та управлінням ним. Вони складаються з комплексних загальновиробничих та загальногосподарських витрат. Розмір цих витрат залежить від структури управління підрозділами, цехами та підприємствами.

Класифікація витрат за складом

За складом витрати поділяються на одноелементні та комплексні.

Одноелементними називаються витрати, що складаються з одного елемента, – матеріали, заробітна плата, амортизація та ін Ці витрати незалежно від їх місця виникнення та цільового призначення не діляться на різні компоненти.

Комплексними називаються витрати, що складаються з кількох елементів, наприклад цехові та загальнозаводські витрати, до складу яких входить заробітна плата відповідного персоналу, амортизація будівель та інші одноелементні витрати.

Класифікація витрат залежно від часу їх виникнення та віднесення на собівартість продукції

Залежно від часу виникнення та віднесення витрат на собівартість продукції всі витрати поділяються на:

• поточні витрати;
• витрати майбутнього звітного періоду;
• майбутні витрати.

До поточних витрат відносяться витрати з виробництва та реалізації продукції даного періоду. Вони принесли дохід у сьогоденні та втратили здатність приносити дохід у майбутньому.

Витрати майбутнього періоду – це витрати, вироблені в поточному звітному періоді, але підлягають включенню в собівартість продукції, яка буде випускатися в наступні звітні періоди (наприклад, витрати на освоєння цехів, виробництв, що вводяться в експлуатацію, на підготовку і освоєння нових видів продукції на діючих підприємствах ). Такі витрати мають принести дохід у майбутньому.

До майбутніх відносять витрати, які в даному звітному періоді ще не зроблені, але для правильного відображення фактичної собівартості підлягають включенню до витрат виробництва за даний звітний період у плановому розмірі (витрати на оплату відпусток робітників, виплату одноразової винагороди за вислугу років та інші витрати, що мають періодичний характер).

Альтернативна класифікація витрат

У процесі прийняття управлінських рішень керівник повинен мати достатню інформацію, яка обіцяла б вигоду підприємству від виробництва тієї чи іншої виду товару. У умовах особливу значимість набуває поділ витрат за такі види:

• альтернативні (поставлені);
• диференціальні;
• безповоротні;
• інкрементні;
• маржинальні;
• релевантні.

На підприємствах обмеженість ресурсів породжує обмеження виробничих можливостей. Кожна ресурсна одиниця має деяку віддачу, що характеризує ефективність її виробничого використання. Віддача має межі. Навіть при найкращій, матеріалозберігаючій технології з тонни руди не отримати більше тонни металу. Продуктивність людей, машин, обладнання також має верхню межу. У результаті при цьому кількості ресурсів існує граничний обсяг випуску продукції. У умовах можливість збільшення виробництва одного товару досягається ціною зниження виробництва іншого. На цьому факті ґрунтується поняття альтернативної вартості.

Альтернативна вартість товару визначається кількістю іншого товару, від якого доводиться відмовитись, щоб придбати, отримати додаткову одиницю даного. Це вартість відкинутої, втраченої альтернативи, яку довелося замінити кращої, тобто. ціна втрати, втраченої можливості.

Витрати, зумовлені відмовою від одного товару на користь іншого, називають альтернативними (поставленими) витратами . Вони означають втрачену вигоду, коли вибір однієї дії унеможливлює появу іншої дії. Альтернативні витрати виникають у разі обмеженості ресурсів. Якщо ресурси не обмежені, поставлені витрати дорівнюють нулю.

Кожне подальше збільшення виробництва продовольчих товарів певну кількість одиниць вимагає дедалі більшого зниження виробництва непродовольчих товарів, тобто. поставлених витрат. Те саме спостерігається і при збільшенні виробництва непродовольчих товарів за рахунок зниження випуску продовольчих. Звідси й випливає закон зростання поставлених витрат (втрачених можливостей, додаткових витрат), відбиває властивість ринкової економіки, за яким отримання кожної додаткової одиниці одного товару доводиться розплачуватися втратою дедалі більшої кількості інших товарів, тобто. збільшенням втрачених можливостей.

Диференціальні витрати – це величина, яку відрізняються витрати під час розгляду двох альтернативних рішень. Наприклад, розглядаються два альтернативні місця для будівництва нового виробничого цеху. Якщо буде обраний район «А», щорічні витрати на його зміст імовірно становитимуть 800 тис., якщо район «В» – 600 тис. Диференціальні витрати на утримання виробничого цеху становитимуть 200 тис. (800 — 600) грошових одиниць.

Диференціальні витрати також називають додатковими чи приростними. У наведеному прикладі приростні витрати на утримання цеху становитимуть 200 тис., якщо цех переміститься з району «В» у район «А». Рішення щодо введення додаткових змін на заводі, збільшення штату працівників також включають диференціальні витрати.

Безповоротні витрати – це витрати, які було зроблено у минулому результаті раніше прийнятого рішення. Отже, вони не можуть вплинути на майбутні витрати і не можуть бути змінені будь-якою справжньою чи майбутньою дією. Прикладом таких витрат може бути первісна вартість закуплених матеріалів та обладнання. Незважаючи на те, що придбані ресурси не використовуються зараз, витрати на їх придбання не можуть бути змінені майбутніми діями.

Інкрементні витрати є додатковими та виникають у випадках виробництва якоїсь партії продукції додатково. Наприклад, якщо в результаті якогось рішення збільшуються постійні витрати (виплачується премія за понаднормові роботи), ці витрати називають інкрементними. Якщо прийняте рішення про додатковий випуск не спричиняє збільшення абсолютної суми постійних витрат, то інкрементні витрати дорівнюють нулю.

Маржинальні витрати – це додаткові витрати, коли провадиться ще одна одиниця продукції. Такі витрати розраховуються не весь випуск, але в одиницю продукції. Маржинальні витрати зазвичай різні за різних обсягів виробництва. Вони зменшуються із збільшенням випуску продукції.

Класифікація витрат за рівнем регулювання

За рівнем регулювання витрати класифікуються на регульовані та нерегульовані. Регульовані витрати схильні до впливу менеджера центру відповідальності, на нерегульовані він впливати не може. Наприклад, витрати, пов’язані з порушенням технологічної дисципліни в цеху, перебувають у веденні начальника цеху, проте на загальногосподарські витрати він не може впливати, оскільки це прерогатива керівників вищої ланки, для нього ці витрати – нерегульовані .

Ступінь регулюваності витрат залежить від специфіки конкретного підприємства:

• застосовуваної технології;
• організаційної структури;
• корпоративної культури та інших факторів.

Тому універсальної методики класифікації витрат за рівнем регулюваності не існує, її можна розробити лише стосовно конкретного підприємства. Ступінь регульованості витрат відрізнятиметься залежно від таких умов:

1. тривалості періоду часу (при тривалому періоді з’являється можливість впливати ті витрати, які у короткому періоді вважаються заданими);
2. повноважень особи, яка приймає рішення (витрати, що є заданими на рівні начальника цеху, можуть виявитися регульованими на рівні директора підприємства).

Розподіл витрат на регульовані та нерегульовані необхідно передбачити у звітах про виконання кошторису за центрами відповідальності. Це дозволить виділити сферу відповідальності кожного менеджера та оцінити його роботу щодо контролю за витратами підрозділу підприємства.

Класифікація витрат за рівнем контролю

За рівнем контролю витрати поділяються на контрольовані та неконтрольовані. Контрольовані витрати піддаються контролю з боку суб’єктів управління, а неконтрольовані не залежить від діяльності управлінського персоналу (наприклад, підвищення ціни ресурси).

За своїм складом контрольовані витрати відрізняються від регульованих, тому що мають цільовий характер і можуть бути обмежені окремими витратами. Наприклад, по підприємству необхідно проконтролювати витрати запасних частин на ремонт устаткування, що у всіх підрозділах підприємства.

Класифікація витрат рівнем ефективності

За рівнем ефективності витрати поділяються на ефективні та неефективні витрати.

Ефективні витрати – внаслідок цих витрат отримують доходи від тих видів продукції, на випуск яких було вироблено ці витрати.

Неефективні витрати – витрати непродуктивного характеру, у яких будуть отримані доходи, т.к. не буде вироблено продукт. Іншими словами, неефективні витрати – це втрати у виробництві (від шлюбу, простоїв, недостач, псування цінностей).

Обов’язковість виділення неефективних витрат трактується тим, щоб не допустити проникнення втрат у планування та нормування.