Особисте страхування: від нещасних випадків, медичне життя

Економічний зміст та класифікація особистого страхування

Особисте страхування – це галузь страхування, що забезпечує захист майнових інтересів громадян, пов’язаних із ймовірністю настання смерті, втрати здоров’я, а також із прагненням громадян мати заощадження .

Спільними об’єктами особистого страхування є майнові інтереси, пов’язані з життям, здоров’ям, працездатністю та додатковою пенсією застрахованої особи. Конкретними об’єктами (предметами) особистого страхування є життя та здоров’я людини, а також певні події її життя: повноліття, шлюб, народження дитини тощо. Страхові ризики такі: смерть людини (так звана природна та від нещасного випадку), дожити застрахованої особи до закінчення терміну дії договору страхування або певного віку, визначеного договором, захворювання особи та надання їй медичних послуг, встановлення інвалідності, лікування наслідків травми та низка інших.

Класифікація особистого страхування:

1. страхування від нещасних випадків ;
2. медичне страхування ;
3. страхування життя.

Перші дві підгалузі належать до загального (ризикового) страхування, а третя – до окремої підгалузі (розділу) з такою ж назвою (див. Класифікація страхування за критеріями та ознаками ).

Особливістю особистого страхування є поєднання у межах всіх видів страхових послуг , які забезпечують страховий захист життя, здоров’я фізичної особи і дають можливість накопичити додаткову пенсію. На відміну від об’єктів майнового страхування, об’єкти особистого страхування не мають вартісної оцінки. Тому вважають, що в особистому страхуванні не відбувається компенсації страхових збитків, матеріальних збитків, а виплати страховика на користь страхувальника або його сім’ї мають характер фінансової допомоги, засобами якої останні намагаються запобігти матеріальним труднощам, що виникли внаслідок смерті або інвалідності.

За формою проведення особисте страхування може бути класифікованим на добровільне та обов’язкове . На сьогодні в Україні обов’язкові такі види особистого страхування:

• медичне страхування;
• особисте страхування медичних та фармацевтичних працівників (крім тих, що працюють в установах та організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) у разі інфікування вірусом імунодефіциту людини при виконанні ними службових обов’язків;
• особисте страхування працівників відомчої (крім тих, що працюють в установах та організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) та сільської пожежної охорони та членів добровільних народних дружин (команд);
• страхування спортсменів найвищих категорій;
• страхування життя та здоров’я спеціалістів ветеринарної медицини;
• страхування від нещасних випадків на транспорті;
• страхування працівників (крім тих, що працюють в установах та організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України), які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, у тому числі здійснюють догляд за особами, які страждають на психічні розлади;
• страхування життя та здоров’я тимчасового адміністратора, ліквідатора фінансової установи та працівників центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну фінансову політику, визначені ним для вирішення питань щодо участі держави у капіталізації банку;
• страхування медичних та інших працівників державних та комунальних закладів охорони здоров’я та державних наукових установ (крім тих, що працюють в установах та організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) на випадок захворювання на інфекційні хвороби, пов’язані з виконанням ними професійних обов’язків в умовах підвищеного ризику зараження збудниками інфекційних хвороб.

Добровільні види особистого страхування передбачають:

• страхування життя;
• страхування від нещасних випадків;
• медичне страхування (безперервне страхування здоров’я);
• страхування здоров’я у разі хвороби;
• страхування медичних витрат;
• страхування життя та здоров’я волонтерів на період надання ними волонтерської допомоги.

Страхування від нещасних випадків

Страхування від нещасних випадків – це вид особистого страхування, що традиційно здійснюється для надання допомоги застрахованим особам у разі тимчасової або постійної втрати працездатності внаслідок впливу раптової, короткочасної, непередбачуваної та незалежної від волі застрахованої особи події.

Страхування від нещасних випадків на відміну страхування життя є ризиковим видом страхування. По-перше, це означає, що наступ страхового випадку можна передбачити з певним ступенем ймовірності , а, по-друге, якщо ймовірна подія настає, то застрахований отримує страхову суму , якщо ні, то виплати не здійснюють. Страхування від нещасних випадків доповнює, але не замінює соціального страхування , основу якого встановлює законодавство України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

Страхування від нещасних випадків як послуга комерційних страхових компаній за формою проведення може бути обов’язковим та добровільним. А останнє — індивідуальним та колективним .

Компанії, що мають ліцензії на здійснення страхування від нещасних випадків, при укладанні договорів страхування враховують низку факторів , що стосуються застрахованої особи, зокрема:

• професію та умови роботи;
• вік та стан здоров’я;
• заняття спортом, хобі, керування автомобілем (мотоциклом), інші заняття застрахованого.

Найважливішим критерієм відбору ризику та встановлення страхових тарифів є професія . Якщо особа працює за декількома спеціальностями, то ступінь їхньої ризикованості беруть дещо вище, ніж зазначено в тарифі.

У правилах страхування від нещасних випадків страхові компанії зазвичай виділяють чотири групи ризику професій:

• 1-а група – офісні працівники та персонал, не залучений до промислового виробництва;
• 2-я група – особи, зайняті в процесі виробництва (машинобудівної, деревообробної, легкої промисловості ), будівельники, працівники залізничного, річкового транспорту, водії;
• 3-я група – працівники металургійної, нафтової та газової промисловості, морського та океанського транспорту, мотоциклісти;
• 4-а група – робітники галузей з підвищеним ступенем небезпеки (підривники, працівники хімічного виробництва, водолази, електрики високовольтних ліній, пожежні тощо).

Важливим критерієм відбору ризику є здоров’я . Попередній медичний огляд застосовують у спірних та незрозумілих ситуаціях. Страхова компанія бере до уваги ті захворювання та фізичні дефекти, які:

• обумовлюють настання нещасного випадку;
• подовжують період одужання;
• збільшують витрати на лікування;
• ускладнюють визначення факту настання нещасного випадку.

Ризик нещасного випадку збільшується разом з віком, тому що людина поступово втрачає рухливість і окремі рефлексні рухи, що може призвести до настання нещасного випадку, хоча людям похилого віку властива більша обережність і менша схильність до ризику. Крайній вік страхувальника майже всі страхові компанії схильні визначати не вище 65 років, пом’якшуючи цей пункт умовами, якщо фізична особа вже була раніше застрахованою, страхування можна продовжити до 70-75 років.

Страхові компанії не схильні підписувати договори з особами, які вимагають укласти їх на дуже високі страхові суми, мають несприятливе матеріальне становище або з якими траплялися нещасні випадки кілька разів за період часу.

Наслідком нещасних випадків може бути:

• тимчасова непрацездатність;
• інвалідність;
• смерть.

Під непрацездатністю розуміють неможливість продовжувати професійну діяльність чи виконувати звичні обов’язки протягом певного проміжку часу. Непрацездатність має зворотний характер, тобто відбувається у результаті лікування. Експертизу тимчасової непрацездатності здійснюють у лікувально-профілактичних закладах та засвідчують лікарняним листом або відповідною довідкою. Якщо термін перебування на лікарняному через непрацездатність перевищує 4 місяці, потерпілий проходить медико-соціальну експертну комісію (МСЕК), яка може визнати стійку втрату непрацездатності та встановити певну групу інвалідності.

Інвалідність може бути встановлена ​​на термін від 1 до 3 років або безстроково. Безстрокова інвалідність означає постійну інвалідність, під якою розуміють фізичні чи функціональні втрати, які завдали застрахованому непоправної шкоди. Постійна інвалідність може бути двох видів – загальною та частковою. До першого відноситься невиліковна розумова неповноцінність, повна сліпота, повний параліч, втрата або неможливість дії обома руками, обома ногами, будь-яке інше пошкодження, яке призводить до повної нездатності до будь-якого виду робіт. Якщо інвалідність відповідає попередньому визначенню, її класифікують як часткову.

Ступінь втрати здоров’я впливає на величину страхової суми, що виплачується застрахованій особі за наслідками нещасного випадку. Максимальну страхову суму виплачують у разі смерті страхувальника.

Страхування від нещасних випадків здійснюють у двох формах – обов’язкової та добровільної.

До обов’язкових видів страхування від нещасних випадків належить страхування нещасних випадків на транспорті.

Застрахованими особами з обов’язкового особистого страхування від нещасних випадків на транспорті вважають:

• пасажирів з моменту оголошення посадки до морського або річкового судна, поїзда, автобуса або іншого транспортного засобу до моменту завершення поїздки;
• водії лише на час обслуговування подорожі.

Страховий платіж утримує з пасажира перевізник, який діє від імені страховика за винагороду виходячи з договору доручення усім видах транспорту. Пасажири, які мають право на безоплатний проїзд відповідно до чинного законодавства, підлягають обов’язковому особистому страхуванню без сплати страхового платежу та отримання ними страхового полісу .

Страхувальниками водіїв є юридичні особи або дієздатні громадяни — суб’єкти підприємницької діяльності, які є власниками транспортних засобів або експлуатують їх та уклали із страховиком договору страхування.

Розмір страхової суми для кожного застрахованого становить 6000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян . Перелік страхових випадків та відповідних їм сум страхових виплат за обов’язковим особистим страхуванням від нещасних випадків на транспорті наведено у таблиці.

Медичне страхування

Медичне страхування – це страхування на випадок втрати здоров’я через будь-яку причину, включаючи хворобу і нещасний випадок.

Страховими ризиками медичного страхування є:

• хвороба застрахованої особи;
• ушкодження здоров’я внаслідок нещасного випадку;
• смерть застрахованої особи внаслідок хвороби під час перебування у медичному закладі.

Найбільш типовим страховим ризиком у медичному страхуванні є захворювання застрахованого, а страховою нагодою (подією) — звернення застрахованого до медичного закладу та надання йому лікувальних послуг. На відміну від страхування від нещасних випадків ризик смерті як самостійний чи окремий ризик у разі не передбачено.

Медичне страхування можуть проводити як добровільної, і у обов’язкової формі. Обом формам притаманні свої переваги та недоліки. У той же час обов’язкове медичне страхування має істотну перевагу — воно забезпечує регулярність надходження коштів, створюючи завдяки їй можливість планування медичної допомоги.

Суб’єктами добровільного медичного страхування є:

• страхові компанії, які мають відповідну ліцензію;
• страхувальники: фізичні та юридичні особи;
• медичні установи незалежно від форми власності.

Відносини між суб’єктами добровільного медичного страхування базуються на двох договорах:

• договорі страхування, укладеному між страховиком та страхувальником;
• договорі надання лікувально-профілактичної допомоги, укладеному між страховиком та лікувально-профілактичною установою.

Договір добровільного медичного страхування укладають виходячи з відповідної програми добровільного медичного страхування.

Страхувальник як фізична особа має право укладати договір як на свою користь, так і на користь третьої особи, яку вважають застрахованою відповідно до неї. Страхувальник як юридична особа укладає договори лише на користь третіх осіб, тобто трудового колективу, на який поширюватиметься страховий захист за договором добровільного медичного страхування.

Обсяг страхової відповідальності за договором добровільного медичного страхування визначено переліком страхових випадків, у разі настання яких у страховика виникає обов’язок зробити страхову виплату. Страховим випадком є звернення страхувальника (застрахованого) під час дії договору страхування до медичного закладу зі скаргами на здоров’я за умови, що симптоми захворювання відповідають наведеним у договорі випадкам, які вважають страховими. Страхова сума , в межах якої страховик несе відповідальність з виплат, обумовлена ​​вартістю обраної страхувальником програми добровільного медичного страхування.

Програма є невід’ємною частиною договору страхування. Страховики можуть пропонувати програми, що відрізняються обставинами, за яких страхувальник отримуватиме медичну допомогу: амбулаторно, у
стаціонарі, шляхом виклику медичної допомоги або лікаря додому. Крім того, програми можуть бути спрямовані лише на надання допомоги дітям або дорослим, відрізнятись переліком медичних закладів, залучених до реалізації послуг із медичного страхування. І, нарешті, програми відрізняються вартістю, на яку впливають усі вищезазначені умови.

Таким чином, страховик є посередником між страхувальником та медичною установою. Він бере він зобов’язання як оплатити, а й організувати застрахованому отримання гарантованої договором медичної допомоги. Відповідно страхова компанія здійснює страхову виплату шляхом перерахування вартості лікування на розрахунковий рахунок медичної установи на підставі виставлених останніх рахунків. У той самий час страховик контролює як відповідність виставлених рахунків передбаченому договором переліку послуг, а й якість цих послуг, захищаючи у спірних ситуаціях страхувальника.

Законом України “Про страхування” передбачено здійснення добровільного медичного страхування (ДМС) у трьох різновидах:

• медичне страхування (безперервне страхування здоров’я);
• страхування здоров’я у разі хвороби;
• страхування медичних витрат («медичного асистансу»).

Медичне страхування (безперервне страхування здоров’я)

За медичним страхуванням (безперервного страхування здоров’я) страхувальниками можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. У зв’язку з наданням медичних послуг у цьому виді страхування обов’язково бере участь медичний заклад. Перелік медичних послуг, які надають медичні установи на підставі договорів добровільного медичного страхування, відображається в програмах медичних послуг. Для страхування страховик повинен розробити правила, укласти з медичними установами договори про надання послуг та погодити з ними програми медичних послуг та ціни на них.

Перед укладенням договору ДМС особа, яка буде застрахованою, має пройти медичний огляд. На його підставі визначають наявність певної хвороби (хвороб) або схильність до них. Після цього цій особі пропонують програму медичних послуг, після вибору якої встановлюють страхову суму, страховий тариф та визначають страхові платежі.

Після набуття чинності договором страхування застрахована особа може звернутися до медичного закладу за наданням медичної послуги. Медична установа перевіряє відповідність страхової події, передбаченої у договорі страхування, і після цього надає застрахованому медичну послугу. Після завершення лікування медичний заклад спрямовує страховій компанії рахунок на оплату вартості наданих послуг.

Страхування здоров’я на випадок хвороби

Страхування здоров’я у разі хвороби має певні відмінності від безперервного страхування здоров’я. Насамперед це стосується страхових ризиків, програм медичних послуг, способу виплати страхових сум та організаційних схем. Основним ризиком є ​​хвороба, передбачена програмою медичних послуг, додатковими є встановлення інвалідності або смерть застрахованої особи внаслідок хвороби, передбаченої для лікування договором страхування.

Особливістю цього виду страхування, що впливає на його організаційну схему, є виплата страхових сум не медичним установам, а безпосередньо застрахованим особам.

Страхові тарифи зі страхування здоров’я на випадок хвороби встановлюють як суму тарифів щодо хвороби, інвалідності та нагоди смерті. Страхове відшкодування виплачується у певному відсотку витрат на лікування. Воно залежить від виду хвороби. Його величина коливається від 20% до 60%, у середньому близько 40% страхової суми.

Страхування медичних витрат («медичний асистанс»)

Страхування медичних витрат, або «медичний асистанс», насамперед призначено для оплати невідкладної медичної допомоги та низки додаткових послуг під час перебування громадян України за її межами. Цей різновид медичного страхування передбачає надання лише найбільш необхідної медичної допомоги та перевезення особи на територію її країни для повноцінного лікування. Враховуючи, що при такому страхуванні надають не тільки медичні, а й технічні та організаційні послуги, його можна вважати не цілком медичним, а здебільшого комплексним видом страхування, який має захистити подорожуючого від багатьох ризиків, пов’язаних із життям, здоров’ям, транспортуванням хворого чи тіла померлого, перевезенням автомобіля, пошуком багажу тощо.

Обсяг страхового захисту, який може бути обраний полісом медичного асистансу, поділяють на чотири категорії:

• категорія А передбачає лише надання послуг невідкладної медичної допомоги, оплату медичних витрат та перевезення транспортним засобом до найближчого медичного закладу; репатріацію у разі хвороби до місця постійного проживання; репатріацію у разі смерті; невідкладну стоматологічну допомогу;
• категорія містить всі пункти, передбачені категорією А, і додатково забезпечує візит третьої особи у разі перебування в лікарні більше 10 діб; дострокове повернення застрахованої особи у разі смерті найближчих родичів (чоловіка, дружини, дітей, батьків); евакуацію дітей;
• категорія С , включаючи категорії А та В, ще передбачає надання юридичної та адміністративної допомоги: можливість зв’язатися з адвокатом; допомогу у порушенні справи про захист застрахованої особи; повернення та відправлення багажу за іншою адресою; передачу термінових повідомлень; допомогу у разі втрати чи крадіжки документів для їх заміни;
• категорія D охоплює категорії А, В, С та додатково зумовлює надання допомоги у разі поломки особистого автотранспорту та захворювання водія: організацію доставки всіх пасажирів до місця проживання в країні перебування (тільки у країнах Європи); надання та оплату послуг іншого водія у разі захворювання водія; забезпечення евакуації пасажирів до країни проживання.

Обов’язкове медичне страхування

Обов’язкове медичне страхування перебуває під контролем держави і характеризується безприбутковістю, а також має риси соціального страхування. За обов’язковим медичним страхуванням страхові суми, розмір внесків, порядок їх сплати та процедура виплати страхових сум встановлені законодавством.

Страхувальником є ​​роботодавець (підприємець, підприємство, установа чи організація) і тому страхування переважно охоплює працююче (зайняте) населення, а для медичного страхування дітей, школярів, непрацюючої молоді, інвалідів та пенсіонерів застосовують додаткові програми чи добровільне медичне страхування.

Страхування життя

Страхування життя — вид особистого страхування, який передбачає обов’язок страховика здійснити страхову виплату у разі смерті застрахованої особи протягом дії договору страхування або його дожити до закінчення терміну дії договору та (або) досягнення застрахованою особою певного договором віку. Умови договору страхування життя можуть також передбачати обов’язок страховика здійснити страхову виплату у разі нещасного випадку та (або) хвороби застрахованої особи.

Страхування життя є універсальним інструментом на вирішення багатьох соціальних завдань. Насамперед це матеріальне забезпечення особи після досягнення пенсійного віку або у разі втрати дієздатності внаслідок нещасного випадку. У сучасних умовах страхування життя є обов’язком страховика здійснити страхові виплати у випадках:

1. дожити до обумовленого у договорі терміну;
2. забезпечення людини у старості або після втрати працездатності;
3. смерті;
4. забезпечення кредиту , насамперед іпотечного ;
5. накопичення коштів на оплату освіти дітей або надання їм фінансової підтримки після досягнення ними повноліття.

Страховий ризик страхування життя – тривалість людського життя. Ризиком є ​​не сама смерть, а час її наступу, оскільки страховий ризик має два аспекти:

1. померти у молодому віці або раніше за середню тривалість життя;
2. жити на старості, маючи велику тривалість життя, що вимагає отримання регулярних доходів без продовження трудової діяльності.

Особливостями страхування життя, що відрізняють його від інших видів страхування, є:

• договір страхування життя має довгостроковий характер;
• страхування життя є способом інвестування та заощадження коштів, оскільки накопичення страхової суми здійснюється з урахуванням норми доходності (мінімальний її розмір відповідно до законодавства становить 4% річних);
• у разі дострокового припинення договору страхування життя страховик виплачує страхувальнику викупну суму ;
• у договорах страхування життя завжди зазначають вигодонабувачів — осіб, визначених страхувальником для отримання належних сум страхових виплат, якщо страхувальник (застрахований) не зможе скористатися ними самостійно;
• на формування ціни страхового ризику використовують таблиці смертності;
• страхування життя здійснюють лише у добровільній формі.

На відміну від ризикового страхування страхування життя замість терміна «страхове відшкодування» застосовують термін «страхова сума» . Під нею розуміють грошову суму, у межах якої страховик відповідно до умов договору повинен здійснити виплату у разі настання страхового випадку. Виплату страхової суми можуть здійснювати одноразово в повному розмірі страхової суми або її частини здійснюючи виплати послідовно.

Величину страхової суми та страхових виплат встановлюють у договорі страхування за домовленістю сторін. Їх можуть змінювати під час перегляду умов договору або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхову суму можуть встановлювати окремий страховий випадок, групу випадків чи договір страхування загалом.

За видами страхування життя класифікують на:

• страхування капіталів (сум);
• страхування рент (ануїтетів).

Різниця між страхуванням капіталів (сум) та страхуванням рент (ануїтетів) – спосіб виплати страхових сум. При страхуванні капіталів (сум) виплату здійснюють одноразово, а за страхування рент (ануїтетів) — багаторазово, тобто страхову суму виплачують частинами протягом певного періоду.

Найбільш популярні види страхування життя, що мають ощадну функцію:

• змішане страхування життя;
• страхування дітей;
• страхування до одруження;
• довічне страхування.

Серед видів страхування, заснованих на механізмі страхування рент (ануїтетів), найпоширенішими є продукти, призначені для здобуття освіти, купівлі нерухомості (житла) та виплати додаткової пенсії.

Змішане страхування життя – це різновид страхування життя, яке поєднує в одному договорі кілька самостійних договорів страхування, зокрема на випадок дожиття до закінчення строку страхування; смерть застрахованого; втрати здоров’я від нещасних випадків. Страхувальниками є дієздатні фізичні особи віком від 18 до 72 років. Договір страхування може бути укладений щонайменше на 3 роки. По закінченню терміну страхування страхувальнику має бути трохи більше 75 років. Враховуючи добровільну форму змішаного страхування життя, вимоги до віку страхувальника в правилах страхування можуть бути іншими.

При страхуванні дітей у договорі страхування поєднуються умови дожити застрахованої дитини до 18 років, смерті в період дії договору, а також втрати життя, здоров’я внаслідок нещасного випадку. Страхувальниками можуть бути батьки, родичі, опікуни дитини, а також підприємства, які переймаються страховим захистом життя дітей своїх працівників. Застрахованою є дитина віком від 0 до 18 років. Мінімальний термін страхування становить 3 роки, якщо договір укладається на користь дитини, яка досягла 15 років, максимальний термін страхування – 18 років.

Весільне страхування (страхування до одруження) — це один із різновидів страхування життя, що передбачає дожити застрахованою особою до особливої ​​події на дату повноліття. За сукупністю ризиків, це страхування схоже на змішане страхування життя, за категорією застрахованих — на страхування дітей, але передбачено поряд з дожитим до 18 років особливу подію (весілля). Умови весільного страхування відрізняються від традиційного змішаного страхування життя:

• по-перше, у весільному страхуванні є гарантованою виплата страхового забезпечення застрахованій особі, особливо якщо в період дії договору страхування оплату страхових внесків буде припинено через смерть страхувальника;
• по-друге, страхове забезпечення виплачується застрахованій особі після закінчення терміну страхування у зв’язку із реєстрацією шлюбу.

Відповідальність страховика закінчується після досягнення дитиною повноліття, проте виплата здійснюється лише через певний проміжок часу. З моменту закінчення терміну дії договору та до моменту виплати страхової суми з нагоди реєстрації шлюбу застрахованої особи (або після досягнення нею певного віку) договір діє у повному обсязі в частині інших ризиків, включених до обсягу відповідальності страховика. Крім того, протягом цього періоду розмір страхової суми, що належить до виплати, збільшується на додатковий інвестиційний дохід.

При довічному страхуванні життя страховик приймає він зобов’язання з виплати страхової суми, встановленої договором страхування, вигодонабувачам (спадкоємцям) застрахованого після його смерті. Таким чином, страховим випадком є ​​смерть застрахованої особи в період дії договору з будь-якої причини, за винятком смерті від самогубства застрахованого, якщо договір страхування діяв на той час не менше двох років; захворювання на СНІД, від алкогольного, токсичного, наркотичного сп’яніння. У разі дострокового припинення договору через смерть застрахованої особи через зазначені причини спадкоємцям повертають суму сплаченої страхувальником премії.

Страхування для здобуття освіти є накопичувальним страхуванням життя дитини на проміжку з 3-7 до 23-25 ​​років життя. Метою страхування є накопичення коштів на навчання у навчальному закладі з оплатою вартості навчання, виплатою стипендії (засобів на утримання) та здійснення витрат, пов’язаних з початком самостійного життя після здобуття освіти. Цей вид страхування передбачає два основних ризики – смерть застрахованої особи та дожити до певної дати – переважно до здобуття середньої освіти. До цього моменту має бути накопичена страхова сума, яка використовується для щорічної оплати за навчання та виплати щорічної чи щоквартальної стипендії. Договори укладають на період від 10 до 20 років, зокрема на 10-15 років зі сплатою внесків та 4-5 років – з виплатою рент.

Страхові продукти, призначені для пенсійного страхування , можна поділити на два види:

• з фіксованою річною страховою сумою;
• фіксованою загальною страховою сумою.

Продукти з фіксованою річною страховою сумою базуються на річному ануїтет виплат, для якого загальну суму виплат протягом декількох років не встановлюють. Це звані безстрокові, чи вічні, ренти.

Продукти з фіксованою загальною страховою сумою базуються на термінових рентах із конкретним періодом виплати. Вони передбачають накопичення загальної страхової суми, яка буде виплачена за конкретний проміжок часу, наприклад, за 5, 10 або 15 років.

В обох видах страхування застосовують два основних ризики – дожити і смерть застрахованої особи. У той самий час ризик «дожитие» передбачає дожитие застрахованої особи до пенсійного віку чи певного віку, наприклад нижче ніж пенсійний, після якого починається виплата пенсії у вигляді страхової ренти. Як і в договорах страхування життя для здобуття освіти або придбання житла, у договорах пенсійного страхування є два періоди – сплати внесків, накопичення страхової суми та виплати пенсії (ренти).