Страховий ринок: характеристика, структура, інфраструктура

Загальна характеристика страхового ринку

Страховий ринок – це складова ринку фінансових послуг , сфера діяльності учасників страхового ринку для надання та отримання страхових послуг .

Страховий ринок можна розглядати також як систему організації грошових відносин щодо формування та розподілу страхового фонду для забезпечення страхового захисту товариства за допомогою системи страхових організацій, що беруть участь у наданні страхових послуг.

Товаром на страховому ринку є страхова послуга – специфічний товар, що реалізується страховиком на договірній основі за авансовані кошти страхувальника для отримання прибутку та задоволення потреб страхувальника щодо захисту його економічних інтересів від наслідків раптових несприятливих подій ( страхових випадків ).

З огляду на це під страховим ринком доцільно розглядати сукупність економічних відносин між його учасниками з купівлі-продажу страхових послуг, у процесі яких формуються попит, пропозиція та ціна на страхові послуги, укладаються договори страхування та виконуються зобов’язання за ними. У той самий час необхідною умовою функціонування страхового ринку є наявність суспільної потреби у продавцях страхових послуг, які можуть ці потреби задовольнити.

Існує кілька науково-методичних підходів до визначення страхового ринку :

  • це особлива соціально-економічна структура, певна сфера грошових відносин, у яких об’єктом купівлі-продажу є страховий захист, формуються пропозиція та попит на неї;
  • це одна із складових фінансового ринку з більшістю властивих йому характеристик, принципів та функцій;
  • це сукупність інститутів та механізмів зі створення, купівлі-продажу та отримання страхових послуг;
  • це система економіко-правових відносин між покупцями (споживачами, вигодонабувачами), продавцями послуг зі страхування та перестрахування та їх посередниками, внаслідок яких здійснюється мобілізація, розподіл та перерозподіл грошових коштів;
  • це одна з ланок загальноекономічного механізму реалізації сталого розвитку, що забезпечує стабільне функціонування суб’єктів господарювання в умовах невизначеності та ризику (зокрема, ризиків екологічного характеру ) та забезпечує уповноважені органи інструментами страхової політики.

Обов’язковими умовами функціонування страхового ринку є наявність :

  • об’єктів страхування , що мають споживчу вартість;
  • потреби у страхових продуктах, послугах;
  • суб’єктів страхових відносин – страхувальників, страховиків та інших суб’єктів, здатних задовольнити дані потреби;
  • можливості ухвалення рішення про участь у страховій угоді.

Процес формування ринку страхових послуг в Україні є доцільним
розглядати через закони ринку, зокрема попит та пропозицію в умовах соціально-економічного розвитку України.

Попит на страхову послугу вимірюється сумою коштів, яку потенційні страхувальники готові витратити на задоволення своїх потреб у захисті майнових інтересів, пов’язаних з їхнім життям, здоров’ям, майном та відповідальністю для захисту від можливих збитків за певних цін на страхові послуги.

На обсяг попиту страхові послуги впливають такі факторы:

  • потреба населення та суб’єктів господарювання у страховому захисті;
  • купівельна спроможність потенційних страхувальників.

Пропозицією над ринком страхових послуг правомірно вважати діяльність
страховиків з розробки та її реалізації страхових послуг, здатних задовольнити потреби у страховий захист потенційних страхувальників, відповідні їх купівельної спроможності.

Головними суб’єктами страхового ринку є страховики та страхувальники, кожен з яких виконує свою функцію, має свою специфіку та механізм реалізації економічних інтересів. Зростання ризиків, збільшення кількості страховиків та страхувальників та ускладнення механізму взаємовідносин між ними зумовлюють успішність на страховому ринку посередників.

Об’єктом страхового ринку є страхові продукти – специфічні страхові послуги, що надаються страхувальнику при виконанні договору страхування (пропоновані на страховому ринку). Список видів страхування , якими може користуватися страхувальник відображає асортимент страхового ринку.

Страховому ринку притаманні всі функції страхування , а також ряд специфічних, таких як:

  • економічна (резервування частини виробленого продукту заміщення випадкових втрат чинників виробництва);
  • фінансова (акумулювання частини капіталу для подальшого інвестування);
  • соціальний (захист майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання страхових випадків, комерційний та соціальний захист, пенсійне забезпечення населення).

 

Класифікація страхових ринків

У територіальному аспекті можна назвати такі страхові ринки:

  • місцевий (регіональний);
  • національний (внутрішній);
  • міжнародний (зовнішній).

Розвиток ринкових відносин посилює інтеграційні процеси та веде до включення національних страхових ринків у світовий. Прикладом такої інтеграції може бути створення загальноєвропейського транснаціонального страхового ринку, що об’єднує країни-члени Євросоюзу.

За галузевою ознакою виділяють ринки:

  • особистого страхування ;
  • майнового страхування ;
  • страхування відповідальності .

За типом державного регулювання страхові ринки поділяються на:

  • авторитарний (жорсткий) тип, у якому кожен конкретний вид страхування проходить процедуру ліцензування і має відповідати певної системі вимог до правил страхування , фінансово-господарську діяльність страхової компании; конкуренція між страховиками чітко регламентована;
  • ліберальний (м’який) тип передбачає, що операції зі страхування хоч і підлягають ліцензуванню, проте нагляд за діяльністю страхових компаній щодо слабкий;
  • Змішаний тип певною мірою використовує два зазначені підходи: виважена система регламентації діяльності страхових компаній поєднується з досить гнучкими підходами, які дають змогу забезпечити достатній рівень конкуренції.

За напрямом розвитку страховий ринок поділяється на:

  • екстенсивне, що передбачає швидке зростання кількості страхових компаній з низьким рівнем платоспроможності та обмеженим асортиментом страхових послуг;
  • інтенсивний, що передбачає розширення страхових компаній та асортименту страхових послуг, збільшення власного капіталу, покращення фінансового стану.

За станом попиту страховий ринок буває:

  • насиченим;
  • ненасиченим.

За продуктивною ознакою:

  • традиційним;
  • нетрадиційним;

За рівнем диверсифікації:

  • диверсифікованим;
  • однорідним;

За станом ризику:

  • стабільним;
  • динамічно розвивається;
  • депресивним.

 

Показники розвитку страхового ринку

Стан та розвиток страхового ринку характеризують такими основними показниками:

  • кількістю страхових товариств;
  • кількістю страхових продуктів ( видів страхування );
  • кількістю укладених страхових договорів;
  • обсягом зібраних страхових платежів;
  • обсягом страхових виплат ;
  • розміром активів, зокрема поданих математичними та технічними страховими резервами ;
  • загальним розміром власного капіталу страхових компаній, статутного капіталу , середнім розміром статутного капіталу на одну страхову компанію;
  • структурою страхових платежів (співвідношенням між надходженнями страхових платежів з різних видів страхування або їх груп до загальної суми надходжень);
  • ємністю страхового сегмента ринку (сумарним обсягом відповідальності всіх страхових компаній);
  • ємністю перестрахувального сегмента ринку;
  • концентрованістю ринку (кількістю компаній, яким належать найбільші частки ринку);
  • обсягом страхової премії у масштабах регіональних та міжнародного страхових ринків та ін.

Показниками-індикаторами розвитку страхового ринку, які використовуються при розрахунку рівня економічної безпеки, є:

  • показник «проникнення страхування» – співвідношення обсягу страхової премії та ВВП ;
  • показник “щільності страхування” – сума страхової премії на душу населення;
  • рівень страхових виплат – співвідношення страхових виплат та суми отриманої страхової премії;
  • частка премій, що належить перестраховикам-нерезидентам;
  • частка надходжень страхових премій трьох найбільших страхових компаній у загальному обсязі надходжень страхових премій.

На розвиток страхового ринку впливають такі основні фактори:

  • рівень розвитку економіки та стабільність національної валюти;
  • рівень матеріального добробуту населення;
  • рівень страхової культури;
  • доступність страхових послуг;
  • розвиненість страхового законодавства.

Сьогодні страховий ринок України розвивається та інтегрується у світовий ринок. Порівняно з європейськими країнами, в Україні страхові послуги мають менший попит, особливо в галузі страхування відповідальності та окремих видів особистого страхування, що обумовлено як низькою довірою до страховиків, так і низьким рівнем обізнаності у сфері страхування. Також слід зазначити, що спостерігається відсутність професійної підготовки фахівців страхової сфери та недосконалість чинного законодавства, державного регулювання та контролю страхової діяльності. Ринок страхових послуг другий за рівнем капіталізації серед інших небанківських фінансових ринків.

Структура страхового ринку

Структура страхового ринку — це співвідношення та пропорції між різними інститутами, суб’єктами (страховими компаніями та страхувальниками) та об’єктами (видами та технологіями страхування) страхового ринку, які виникають та відтворюються в результаті процесу страхування.

Структура страхового ринку обумовлена ​​суб’єктами ринку:

  • професійними учасниками страхового ринку, яких ставляться страхові компанії, перестрахувальні компанії, страхові посередники;
  • страхувальниками – споживачами страхових послуг;
  • суб’єктами інфраструктури страхового ринку: актуаріями,
    аудиторами, консультантами та ін.

Структура страхового ринку може бути охарактеризована в інституційному та територіальному аспектах.

Інституційна будова ґрунтується на розмежуванні форми власності страховиків. Вона може бути представлена ​​акціонерними, корпоративними, взаємними, державними страховими компаніями.

У територіальному аспекті можна назвати:

  • місцевий (регіональний) страховий ринок, який задовольняє страхові інтереси регіону;
  • національний (внутрішній), що задовольняє страхові інтереси, що вийшли за межі регіону та розширилися до рівня держави;
  • світовий (зовнішній) страховий ринок, що задовольняє попит на страхові послуги у масштабі світової економіки .

Внутрішня структура страхового ринку включає такі елементи:

  • страхові товари;
  • систему організації продажу страхових товарів хороших і формування попиту них;
  • систему тарифів;
  • власну інфраструктуру страховика (агенції, філії, представництва);
  • матеріальні, фінансові та трудові ресурси страховиків.

Всі елементи внутрішньої системи страхового ринку взаємопов’язані і взаємодіють із зовнішнім середовищем, що складається з елементів, якими страховики здатні керувати, і тих, на які вони не можуть впливати, але повинні враховувати у своїй діяльності.

Основним структурним елементом страхового ринку є страхові компанії . Страхова компанія – це організація, яка відповідно до отриманої ліцензії бере на себе за певну плату зобов’язання відшкодувати страхувальнику, застрахованим заподіяний страховим випадком збиток або виплатити страхову суму .

Класифікація страхових компаній

За організаційно-правовою формою:

  • акціонерні товариства;
  • повні, командитні товариства;
  • товариства із додатковою відповідальністю.

За характером виконуваних операцій:

  • спеціалізовані (займаються лише особистим чи лише майновим страхуванням);
  • універсальні (надають широкий спектр страхових послуг);
  • композитні (займаються і страхуванням життя, та загальними видами страхування);
  • перестрахувальні.

Цей поділ досить умовний, оскільки останнім часом спостерігається тенденція до ліквідації вузької спеціалізації страхової діяльності.

За зонами обслуговування:

  • регіональні (місцеві);
  • національні;
  • міжнародні (транснаціональні).

За величиною статутного капіталу, обсягом страхових платежів та іншими економічними показниками:

  • великі;
  • середні;
  • малі.

 

Специфічні форми організації страхових компаній

Кептивна страхова компанія — акціонерна страхова компанія, що обслуговує цілком або переважно корпоративні страхові інтереси засновників, а також суб’єктів, що самостійно господарюють, належать до структури багатопрофільних концернів або великих фінансово-промислових груп . Кептив може бути дочірньою страховою компанією.

Державна страхова компанія – правова форма організації страхового фонду, власником якого є держава. Організацію державних страхових компаній здійснюють шляхом їх заснування (установи) державою або внаслідок націоналізації акціонерних страхових компаній.

Товариства взаємного страхування (ОВС) — форма організації страхового фонду з урахуванням централізації коштів у вигляді пайової участі його членів. Учасник товариства взаємного страхування одночасно є страховиком та страхувальником. ОВС — це неприбуткова організація, перевищення доходів над витратами йде поповнення страхових резервів чи розподіл дивідендів між пайовиками.

Суспільства взаємного страхування створюються у сферах страхування ризиків малого бізнесу, сільськогосподарських ризиків фермерів, особистого страхування. У сучасних умовах у розвинених країнах сфера діяльності ОВД концентрується переважно у сфері особистого страхування .

Інфраструктура страхового ринку

Інфраструктура страхового ринку – це сукупність елементів (інститутів, установ, організацій, технологій, норм, систем), які забезпечують, регулюють та створюють умови для нормального, безперебійного, багаторівневого функціонування ринку як особливої ​​економічної системи, а також взаємодії його суб’єктів на основі купівлі- продаж страхових продуктів.

Виділяють посередницьку, ділову та інституційну інфраструктури страхового ринку.

Посередницьку інфраструктуру страхового ринку становлять збутові структури: страхові агенти, брокери та інші організації – канали просування страхових послуг.

Наступним елементом інфраструктури страхового ринку є ділова інфраструктура страхового ринку , яку формують:

  • організації із забезпечення страхової та перестрахувальної діяльності;
  • організації, що займаються попередженням випадків страхового шахрайства та веденням відповідних баз даних, аутсорсингом конкретних функцій діяльності страховиків;
  • інвестиційні компанії, організації, що займаються оцінкою майна, ризиків та збитків;
  • організації, що спеціалізуються на наданні консалтингових та рекламних послуг страховикам, наукові та освітні установи, а також інформаційні агенції.

До інституційної інфраструктури страхового ринку , що забезпечує функції громадського та державного регулювання страхового ринку, належать державні наглядові органи, товариства захисту прав та інтересів страхувальників та застрахованих осіб, об’єднання страховиків та учасників страхового ринку, а також гарантійні фонди.

Страхові посередники

Основним елементом інфраструктури страхового ринку є страхові посередники . Страхові посередники можуть надавати послуги та виконувати роботи безпосередньо пов’язані з продажем та обслуговуванням договорів страхування (агенти та брокери), або пропонувати послуги та роботи іншої, не страхової, діяльності (аварійні комісари, сюрвеєри, диспашери тощо).

Перших називають прямими страховими посередниками, других – непрямими.

Страхові агенти – фізичні або юридичні особи, що діють від імені та за дорученням страховика та виконують частину його страхової діяльності, а саме: укладають договори страхування, отримують страхові платежі, виконують роботи, пов’язані із здійсненням страхових виплат та страхових відшкодувань. Страхові агенти є представниками страховика та діють у його інтересах за винагороду на підставі договору доручення зі страховиком.

Страховий агент зобов’язаний:

  • перераховувати страховику одержані від страхувальника премії протягом двох робочих днів після їх отримання;
  • оформити договір страхування протягом одного робочого дня із моменту отримання страхової премії;
  • подекадно представляти страховику відомості про укладені договори страхування та суми отриманих премій.

Якщо агент порушив ці вимоги, страховик зобов’язаний припинити агентську угоду терміном 3 і більше місяців.

Страхові брокери – юридичні або фізичні особи, зареєстровані в установленому порядку як суб’єкти підприємницької діяльності та здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у страхуванні від свого імені на підставі брокерської угоди з особою, яка потребує страхування як страхувальник. Страхові брокери – фізичні особи, зареєстровані в установленому порядку як суб’єкти підприємницької діяльності, не мають права отримувати та перераховувати страхові платежі, страхові виплати та виплати страхового відшкодування.

Перестрахувальні брокери – юридичні особи, які здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у перестрахуванні від свого імені на підставі брокерської угоди зі страховиком, який потребує перестрахування як перестраховик .

Посередницька діяльність страхових та перестрахувальних брокерів у страхуванні та перестрахуванні здійснюється як винятковий вид діяльності та може включати консультування , експертно-інформаційні послуги, роботу, пов’язану з підготовкою, укладенням та виконанням (супроводом) договорів страхування (перестрахування), у тому числі щодо врегулювання збитків у частини отримання та перерахування страхових платежів, страхових виплат та страхових відшкодувань за угодою відповідно до страхувальника або перестраховика, інші посередницькі послуги у страхуванні та перестрахуванні.

Розвиток посередницької діяльності страховому ринку передбачає також активне функціонування непрямих страхових посередників. Вони не беруть безпосередньої участі у процесі укладання та дії договорів страхування, проте виконують інші важливі функції, без яких неможливе функціонування сучасного ринку страхових послуг. Непрямими страховими посередниками є: андеррайтери, аварійні комісари, аджартери, актуарії, диспашери, сюрвеєри.

Андеррайтер діє від імені страховика і має право приймати на страхування запропоновані ризики, оцінювати їх, визначати тарифні ставки та умови договорів страхування на основі норм страхового права, оформляти страхові поліси .

Сюрвейєр — інспектор або агент страховика, який оглядає майно, яке приймається для оцінки, визначає ймовірність реалізації страхового ризику.

Аварійний комісар – особа, яка визначає причини настання страхового випадку, характер та розміри збитків страхувальника. Він повинен мати спеціальну кваліфікацію, визначену органом нагляду за страховою діяльністю. За результатами роботи аварійний комісар складає аварійний сертифікат .

Аджастер – фізична або юридична особа, яка представляє інтереси страхової компанії, яка оцінює страховий ризик при врегулюванні заявлених претензій страхувальника та виплаті страхової компенсації.

Диспашер — фахівець у галузі морського права, який здійснює розрахунки із загальної аварії , розподіляє збитки між судном, вантажем та фрахтом.

Актуарій – спеціаліст, який має відповідну професійну підготовку, підтверджену свідоцтвом, та право проводити актуарні розрахунки , тобто розрахунок страхових тарифів. У зарубіжній практиці актуарії залучені у процес здійснення фінансового аналізу страхових компаній, структури та якості портфеля, що діє, та прогнозування його розвитку в майбутньому. Актуарії беруть участь в оцінці структури, якості та ефективності перестрахувальних операцій.

Об’єднання страховиків та учасників страхового ринку

У багатьох країнах світу страховики створюють свої професійні об’єднання ( асоціації ), які мають на меті захищати та відстоювати інтереси своїх членів. За своїм статусом об’єднання страховиків нічого не винні здійснювати комерційну діяльність.

В Україні працюють такі об’єднання страховиків:

Об’єднання страховиків
Назва об’єднанняОсновні функції
Ліга страхових організацій України (ЛСОУ)
  • сприяння розвитку страхового ринку;
  • участь у формуванні та вдосконаленні нормативно-правової бази страхової діяльності;
  • розробка рекомендацій з питань методології страхової справи;
  • формування інформаційного поля навколо діяльності учасників страхового ринку
Моторне (транспортне) страхове бюро України (МТСБУ)Координація діяльності національних страховиків у сфері обов’язкового страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів ; є гарантом платоспроможності своїх членів за страховими зобов’язаннями з цього виду страхування
Морське страхове бюро (МСБ)Координація діяльності національних страховиків у сфері страхування на морському транспорті
Авіаційне страхове бюро (АСБ)Координація діяльності національних страховиків у сфері авіаційного страхування , максимальне використання можливостей українських страхових компаній при розподілі авіаційних ризиків
Українське медичне страхове бюро (УМСБ)Сприяння розвитку відкритого та доступного медичного страхового ринку шляхом впровадження єдиних правил, вимог та стандартів діяльності
Ядерний страховий пул
  • постійна координація діяльності учасників у сфері страхування ядерних ризиків ;
  • забезпечення їх фінансової стійкості та гарантій страхових виплат;
  • сприяння реалізації міжнародних договорів страхування ядерних ризиків
Будівельний страховий пулЗабезпечення страхового захисту інвесторів (юридичних та фізичних осіб) будівельної галузі
Автокаско пулКоординація діяльності учасників пулу у сфері страхування автотранспортних ризиків
Суспільство актуаріїв України (ОАУ)Сприяння розвитку професії актуарію в Україні
Всеукраїнська асоціація аварійних комісарів (ВААК)Налагодження постійних зв’язків між аварійними комісарами та іншими фахівцями у сфері визначення причин настання страхового випадку; захист спільних інтересів членів асоціації

Ліга страхових організацій України (ЛСОУ) – найбільш впливове та відоме об’єднання страховиків – утворено у 1992 році як недержавне неприбуткове добровільне об’єднання страхових організацій України. Велику увагу ЛСОУ приділяє захисту інтересів своїх членів у державних та громадських організаціях.

Відповідно до своєї мети Ліга проводить конференції, семінари та інші заходи науково-практичного характеру, організовує обмін досвідом серед своїх членів, а також сприяє ознайомленню їх із практичними досягненнями страховиків інших країн, використовуючи для цього різні засоби інформації, у тому числі й можливості власного сайту ( uainsur.com ). При ЛСОУ на правах юридичної особи працює Навчально-інформаційний центр.

Основні завдання ЛСОУ:

  • сприяння розвитку страхового ринку;
  • захист прав та інтересів страховиків, які є членами Ліги;
  • сприяння формуванню та вдосконаленню правової бази страхування;
  • сприяння підвищенню кваліфікації та професіоналізму керівників та спеціалістів страхового ринку;
  • затвердження взаємної довіри, надійності, порядності та ділового партнерства у взаємовідносинах учасників страхового ринку.

Залиште коментар:

Ваш email не буде опубліковано.