Зміст
Конкурентність
Для всіх страхувальників та страховиків держава гарантує вільний вибір видів страхування та рівні можливості у провадженні діяльності, завдяки чому формується сприятливе середовище для розвитку страхування з метою забезпечення ефективного страхового захисту юридичних та фізичних осіб. Держава встановлює порядок ліцензування та правила провадження страхової діяльності, проводить активну антимонопольну політику, яка є важливим фактором у формуванні цивілізованого конкурентного страхового ринку .
Страховий ризик
Страховий ризик — це ймовірна подія чи сукупність подій, у разі яких здійснюється страхування. У міжнародній практиці ризиком вважають також об’єкт страхування або вид відповідальності. Нерідко страховий ризик трактується як розподіл між страховиком та страхувальником несприятливих економічних наслідків при настанні страхового випадку . З огляду на такі розбіжності у тлумаченні терміна «ризик» нерідко виникають розбіжності між страховиками та страхувальниками. Тому під час укладання страхових договорів та оформлення іншої страхової документації потрібно особливу увагу приділяти змісту, що вкладається у слово «ризик».
Наявність страхового ризику є основним принципом страхування, т.к. загальновизнаним є положення, згідно з яким не може бути предмета для страхової угоди, якщо сторони не зазнають жодного ризику матеріальних чи фінансових втрат при несприятливому перебігу подій.
Страховий інтерес
Страховий інтерес випливає із права власності чи володіння тим чи іншим об’єктом. Кожен власник чи співвласник будинку, автомобіля, а тим паче складного виробничо-технічного комплексу, зацікавлений у тому, щоб вкладені в цей об’єкт кошти не було втрачено через стихійне лихо, нещасний випадок, крадіжку тощо.
Ще більший страховий інтерес мають фізичні (а нерідко юридичні) особи з організації захисту матеріальних інтересів на випадок втрати свого (або своїх працівників) здоров’я або життя. Це гарантує отримання певних доходів у разі втрати годувальника, тривалої чи постійної втрати працездатності застрахованого, а також на випадок настання інших спеціально обумовлених подій.
У свою чергу, страхові організації, як і будь-які інші комерційні структури, мають інтерес в отриманні прибутку. Йдеться про підсумкову суму прибутку, включаючи результати від інвестиційної діяльності, що проводиться страховою компанією.
Максимальна сумлінність
Надійне страхування можливе лише за умов високої довіри між сторонами. Цей принцип страхування передбачає, що ні страхувальник, ні страховик немає права приховувати друг від друга ту чи іншу інформацію, що стосується об’єкта страхування. На практиці особливо важливо, щоб цього принципу страхування дотримувався страхувальник. Адже саме він володіє найбільш повною інформацією про властивості, зокрема дефекти, майно, що страхується, про стан здоров’я або інші особливості об’єкта страхування.
Кожен об’єкт страхування схильний до різних видів ризиків , які у кожному конкретному випадку мають різну ймовірність і масштаби впливу. Тому для надання адекватного страхового захисту страховику необхідно коректно ідентифікувати властиві такому об’єкту страхування ризики. З цією метою страховик надає страхувальнику спеціальні бланки, в якій в анкетній формі проводиться опитування з усіх ключових позицій. Наприклад, в особистому страхуванні страховика цікавлять: вік страхованого, наявність хронічних захворювань, перенесені захворювання, наявність шкідливих звичок (куріння, алкоголь, наркозалежність), сфера діяльності (робота з небезпечними речовинами) тощо.
Страховик залишає за собою право відмовити у укладенні страхової угоди, якщо страхувальник не надасть усіх суттєвих відомостей. А якщо страхувальник навмисно приховав суттєві відомості про об’єкт, що страхується, і про це стало згодом відомо страховику, то при настанні страхового випадку страховик має повне право відмовити у виплаті страхового відшкодування .
Відшкодування в межах реально завданих збитків
Цей принцип страхування у тому, що страхове відшкодування має приносити страхувальнику прибутку. Щоб уникнути спроб скористатися страхуванням зі спекулятивною метою страховики дотримуються принципу, згідно з яким матеріальний та фінансовий стан страхувальника після відшкодування завданих збитків має бути таким самим, як і до страхового випадку. Відхилення, зазвичай, бувають у бік заниження рівня відшкодування.
франшиза
Франшиза — це певна договором страхування частина збитків, що у разі страхового випадку не підлягає відшкодуванню страховиком. Вона може бути визначена у вигляді певної грошової суми або у відсотках до страхової суми. Завдяки застосуванню франшизи досягається поєднання самострахування зі страхуванням.
Підприємства з метою самострахування дрібних (а іноді й середніх) ризиків створюють власні фонди ризику (резервні фонди). З огляду на наявність таких фондів, страхувальники можуть звертатися до страховиків із проханням взяти ризик на страхування частково.
Застосовувати франшизу зацікавлені й страховики. Оскільки через те, що частина ризику залишається на відповідальності страхувальника, він стає більш зацікавленим вжити превентивних заходів, щоб зберегти здоров’я, майно або знизити ризик відповідальності перед третіми особами. Застосування франшизи також дає страховикам можливість уникнути виплат незначних за розмірами страхових відшкодувань і цим дозволяє скоротити свої накладні витрати на ведення справи.
Суброгація
Не слід думати, що відшкодування страховиком страхувальнику (застрахованому) заподіяних збитків завжди означає ухиляння від відповідальності їх винуватців. Адже це перешкоджало б насамперед боротьбі зі злочинністю, спричиняло б значне подорожчання страхових послуг.
Суброгація як принцип страхування означає передачу страхувальником страховику права стягнення заподіяної шкоди з третіх (винних) осіб не більше виплаченої суми. У тих випадках, коли страхувальник отримає кошти на відшкодування понесених збитків з іншого джерела, він повинен повідомити про це страховика, який візьме їх до уваги, коли розраховуватиме розмір страхового відшкодування та оформлятиме регрес.
Контрибуція
Обставини іноді складаються так, що той самий предмет стає об’єктом страхування більш ніж один раз. Наприклад, одяг може бути об’єктом страхування у складі полісу на домашнє майно, багаж — у складі автомобільного поліса або поліса зі страхування туристських подорожей та ін. Іншою мірою дублюють відповідальність за збереження тих самих матеріальних цінностей, видаються в основному різними страховими компаніями.
Контрибуція – це право страховика звернутися до інших страховиків, які за проданими полісами несуть відповідальність перед тим самим конкретним страхувальником, з пропозицією розділити витрати на відшкодування збитків. У таких випадках виплати, як правило, здійснюються страховиками на пропорційній основі.
Цей принцип страхування також важливий з тієї точки зору, що дозволяє стримувати нечесних страхувальників від бажання застрахувати те саме майно або життя і здоров’я кілька разів з метою наживи.
Страхування та перестрахування
Страховик може прийняти на утримання обмежені за розміром ризики. Ці межі визначаються наявністю в компанії страхових фондів. Страховик може укласти страховий договір на суму, що не перевищує 10% сплаченого статутного фонду та сформованих страхових резервів. Такі обмеження, встановлені державними регулюючими органами та законодавчими актами, продиктовані інтересами дотримання достатньої платоспроможності страховика. Протиріччя між розміром запропонованого страховиком ризику та фінансовими можливостями страховика прийняти його на страхування вирішується за допомогою страхування та перестрахування.
Страхування – це страхування об’єкта за одним спільним договором декількома страховиками. При цьому в договорі повинні міститися умови, що визначають права та обов’язки кожного страховика. У схемі страхування один із страховиків може виступати в ролі представника від інших страховиків у взаємовідносинах зі страхувальником, але розмір його відповідальності перед страхувальником є фіксованим у розмірі відповідної частки.
Страхування має свої переваги та недоліки. Позитивним є те, що страхові компанії мають можливість об’єднати свої зусилля зі страхування великих ризиків, не поступаючись нікому страховою премією. Нестача страхування полягає в ускладненні процедури оформлення страхування та виплати відшкодування.
Перестрахування – це страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на певних договором умовах ризику виконання частини своїх обов’язків перед страхувальником в іншого страховика або професійного перестрахувальника . Страховик, який уклав договір перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування.
Отже, різниця між співстрахуванням та перестрахуванням полягає в тому, що в першому випадку ділиться відповідальність за ризик між страховиками, а при перестрахування вся відповідальність перед страхувальником зберігається за страховиком, так званим цедентом, який, у свою чергу, перестрахує частину цієї відповідальності в іншого страховика або професійного перестраховика. Страхувальник може не знати про наявність договору перестрахування.
Диверсифікація
Законодавством багатьох країн світу можливість диверсифікації, тобто поширення активності страхових товариств за межі основного бізнесу, обмежена. Зокрема, наше законодавство передбачає, що предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування та фінансова діяльність, пов’язана з формуванням та розміщенням страхових резервів та управлінням ними.
У той самий час принцип диверсифікації має важливе значення всередині зазначеної вище діяльності. Йдеться про територіальне та галузеве розосередження прийнятих на страхування ризиків. Чим вона відчутніша, тим ймовірність одночасного настання страхових подій, які можуть мати критичні наслідки для страховика, менша. Страховики мають право розміщувати свої кошти на депозитних рахунках у банках, у цінних паперах та нерухомості.
