Види ризиків, їх класифікація та страхування

Класифікація ризиків – це розподіл ризиків на конкретні групи за певними ознаками задля досягнення поставленої мети. Виділяють, зокрема, такі критерії класифікації ризиків:

  1. класи об’єктів, яким загрожують ризики;
  2. причини виникнення ризиків;
  3. можливість впливу ризики.

За комплексними класами об’єктів розрізняють такі ризики:

  • робоча сила;
  • майно;
  • капітал;
  • інформація.

З причин виникнення виділяють ризики:

  • що походять від природних явищ (повінь, град, землетрус, епідемії тощо);
  • що виходять від соціально-суспільного середовища (обман, злочин, завдання ненавмисної шкоди);
  • що виходять із технічного середовища (відмова технічного засобу);
  • пов’язані безпосередньо з господарськими процесами та станом економіки (інфляція, ринкова кон’юнктура, банківський відсоток, валютні курси тощо).

По можливості на ризик виділяються:

  • Екзогенні (зовнішні) – вплив на які не підпадає під вплив особи, яка приймає рішення, а обмежується зменшенням збитків, що виникають внаслідок реалізації ризиків. Це ризики, які безпосередньо не пов’язані з діяльністю підприємства або його контактної аудиторії. На рівень впливає дуже багато чинників — політичні, економічні, демографічні, соціальні, географічні та інших.
  • Ендогенні (внутрішні) — ті, хто перебуває в області впливу особи, яка приймає рішення, для яких може бути зменшена ймовірність їх прояву і навіть повністю виключена в деяких випадках. Це ризики, зумовлені діяльністю самої організації (підприємства) та її контактної аудиторії. На їхній рівень впливає ділова активність керівництва підприємства, вибір оптимальної маркетингової стратегії, політики та тактики та інші фактори (виробничий потенціал, технічне оснащення, рівень спеціалізації, рівень продуктивності праці, техніки безпеки).

Класифікаційна система ризиків, характерних для економічного середовища, включає групи, категорії, види, підвиди та різновиди ризиків.

Ризики класифікують також за такими ознаками:

  • час виникнення;
  • основні чинники виникнення;
  • характер обліку;
  • характер наслідків;
  • сфера виникнення та ін.

За часом виникнення ризики розподіляються на:

  • ретроспективні;
  • поточні;
  • перспективні.

За факторами виникнення ризики поділяються на:

  • політичні;
  • економічні (комерційні).

Політичні ризики – це ризики, обумовлені зміною політичної обстановки, що впливає на підприємницьку діяльність (військові дії на території країни, мораторій на платежі, громадянські міжнаціональні хвилювання, заворушення, політична нестабільність режиму країни дебітора , закриття кордонів, заборона на вивезення товарів в інші країни та ін. .).

Економічні ризики — це ризики, зумовлені несприятливими змінами економіки підприємства чи економіці країни.

Залежно від характеру наслідків чи можливого результату (ризикового події) ризики поділяються на дві групи.

  1. Чисті ризики – можливості отримання негативного чи нульового результату (природні, екологічні, політичні, транспортні та частина комерційних ризиків, таких як майнові, виробничі, торгові ризики). Чисті ризики (у літературі їх іноді називають простими чи статистичними) характеризуються тим, що вони практично завжди зазнають втрат для підприємницької діяльності.
  2. Спекулятивні ризики – можливості отримання як позитивного, і негативного результатів. Спекулятивні ризики (у літературі їх іноді називають динамічними або комерційними) характеризуються тим, що вони можуть нести як втрати, так і додатковий прибуток для підприємця по відношенню до очікуваного результату.

Аналіз ризиків дозволяє підрозділити їх на страхувані та нестраховані.

Страховані ризики піддаються кількісному визначенню та фінансовому виміру та підлягають страхуванню .

До нестрахованих відносять форс-мажорні ризики, оцінити рівень яких неможливо, а також масштабні ризики, які ніхто не готовий прийняти на себе.

Проводять також різницю між масовими ризиками , які у приватній сфері, де об’єктами страхування виступають інтереси приватних осіб, і великими ризиками , якими є здебільшого ризики промислових підприємств.

Найчисленніша за класифікацією група — у сфері виникнення. В її основу покладено сфери діяльності (виробнича, комерційна, фінансова, посередницька, страхування).

Відповідно до сфер підприємницької діяльності зазвичай виділяють виробничий, комерційний, фінансовий ризики.

Виробничий ризик пов’язаний з невиконанням підприємством своїх планів та зобов’язань щодо виробництва продукції, товарів, послуг, інших видів виробничої діяльності внаслідок несприятливого впливу зовнішнього середовища, а також неадекватного використання нової техніки та технологій, основних та оборотних фондів, сировини, робочого часу.

Комерційний ризик — ризик, що у процесі реалізації товарів та послуг, вироблених чи закуплених підприємцем. Імовірність завдання збитків пов’язана з можливістю невиконання фірмою своїх фінансових зобов’язань.

Фінансовий ризик – це ризик, що виникає у процесі здійснення фінансових операцій.

Як зазначалося, всі види ризиків взаємопов’язані і зміна одного виду ризику викликають зміна більшості інших. Це ускладнює аналіз та систематизацію ризиків.

Учасники міжнародних економічних відносин, у тому числі валютно-кредитних та фінансових, наражаються на різноманітні ризики. У тому числі передусім комерційні ризики, пов’язані з:

  • зміною ціни товару після укладання договору;
  • відмовою імпортера від прийому товару;
  • помилками у документах чи оплаті товарів;
  • зловживанням або розкраданням валютних коштів, виплатою за підробленими банкнотами, чеками тощо;
  • неплатоспроможністю покупця чи позичальника;
  • нестійкістю валютних курсів ;
  • інфляцією ;
  • коливаннями відсоткових ставок.

Внаслідок технологічної революції виникли нові види ризиків, зокрема пов’язані з електронними перекладами. Посилився ризик країни , у тому числі непереказу коштів. У зв’язку з цим перед банками виникли проблеми експертизи та рейтингу ризику країни, а також його покриття.

Особливе значення у зовнішньоторговельній діяльності мають фінансові ризики , що виникають у процесі здійснення фінансових операцій.

Розрізняють такі види фінансових ризиків:

  1. Ринковий ризик — характеризується мінливістю курсу (реальної ринкової вартості) окремих фінансових інструментів під впливом коливань кон’юнктури всього фінансового ринку чи його найважливіших сегментів.
  2. Відсотковий ризик – характеризується зміною ставки відсотка внаслідок змін загального співвідношення пропозиції та попиту на гроші .
  3. Інфляційний ризик – характеризується зміною рівня цін ( купівельної спроможності грошей ) у масштабах всієї економіки країни. У період інфляції знецінюється реальна вартість капіталу, інвестованого у окремі фінансові інструменти, і навіть очікувана сума доходу з них.
  4. Ризик ліквідності пов’язаний із відсутністю можливості швидко продати той чи інший фінансовий актив без втрати інвестованого в нього капіталу.
  5. Податковий ризик — генерується ймовірністю запровадження нових податків, можливістю збільшення чинних ставок оподаткування цього виду господарської діяльності підприємств та зміни інших податкових умов, що зумовлюють зниження очікуваної норми прибутковості.
  6. Структурний фінансовий ризик – ризик порушення ефективної пропорційності у використанні власного та позикового капіталу підприємства, що викликає зниження його фінансової стійкості та платоспроможності (див. Капітал підприємства та його структура ).

Особливе місце серед комерційних ризиків займають валютні ризики – небезпека валютних втрат в результаті зміни курсу валюти позики по відношенню до валюти платежу в період між підписанням зовнішньоторговельного або кредитної угоди і здійсненням платежу до нього.

Виділяють такі види валютного ризику:

  • операційний – можливість збитків чи недоотримання прибутку;
  • балансовий (трансляційний) – невідповідність активів та пасивів, виражених в інвалютах;
  • несприятливий вплив валютного ризику на економічний стан підприємства.

В основі валютного ризику лежить зміна реальної вартості грошового зобов’язання у зазначений період. Експортер зазнає збитків при зниженні курсу валюти ціни по відношенню до валюти платежу, оскільки він отримає меншу реальну вартість порівняно з контрактною. Аналогічним буде валютний ризик кредитора, який ризикує не отримати еквівалент вартості, переданий у тимчасове користування позичальнику. Навпаки, для імпортера та боржника за позиками валютні ризики виникають, якщо підвищується курс валюти ціни (позики) стосовно валюти платежу. В обох еквівалент у національній валюті боржника буде менше сум, на які контрагенти розраховували під час підписання угоди. Коливання валютних курсів ведуть до втрат одних та збагачення інших фірм та банків. Валютним ризикам піддаються обидві сторони угоди (торгової та кредитної), а також державні та приватні власники іноземної валюти. Валютні ризики банків виникають за відкритоївалютної позиції . Зміна валютних курсів впливає результати діяльності транснаціональних корпорацій (ТНК), здійснюють інвестиції у країни й у різних валютах. При девальвації іноземної валюти сума капіталовкладень у реальному обчисленні може бути нижчою, ніж при інвестиціях у національній валюті, і навіть перетворитися на збиток.

Світова практика виробила наступний принцип страхування валютного ризику. Нетто-позиції по кожній іноземній валюті підсумовуються, сортуються за строками укладання та виконання угоди і повинні бути застраховані наприкінці кожного місяця, як правило, однією сумою для спрощення звітності, за винятком окремих угод.

Учасники міжнародних кредитно-фінансових операцій схильні не лише до валютного, а й кредитного, процентного та трансфертного ризиків.

Кредитний ризик – ризик несплати позичальником основного боргу та відсотків за кредитом, які належать кредитору. Цей ризик несе кредитор при неплатоспроможності позичальника.

Відсотковий ризик — небезпека втрат, пов’язаних із зміною ринкової процентної ставки порівняно із ставкою, передбаченою угодою у період між її підписанням та здійсненням платежу. Позичальник несе ризик зниження ринкової процентної ставки, а кредитор ризик її підвищення.

Трансфертний ризик – ризик неможливості переказу коштів у країну кредитора (експортера) у зв’язку з валютними обмеженнями в країні-позичальнику або його неплатоспроможністю та іншими причинами.

Учасники ринку здійснюють міжнародні угоди з урахуванням комбінації різних валют, відсоткові ставки, термінів і шукають ефективні методи покриття валютних, кредитних, відсоткових, трансфертних та інших ризиків.

За рівнем фінансових втрат ризик поділяється на такі групи:

  1. Допустимий ризик — коли фінансові втрати за окремим інструментом інвестування обчислюються розміром втрати лише очікуваного поточного доходу у формі виплат процентів чи дивідендів.
  2. Критичний ризик – коли фінансові втрати за окремим фінансовим інструментом обчислюються розміром втрати невиплаченого поточного доходу та поточним зниженням курсової вартості (реальної ринкової вартості).
  3. Катастрофічний ризик — коли фінансові втрати за окремим фінансовим інструментом обчислюються розміром втрати як очікуваного поточного доходу, і всього інвестованого капіталу (наприклад, у разі банкрутства емітента з повною втратою майна).

Таким чином, страхування зовнішньоекономічної діяльності не є окремим видом страхування, для якого необхідно одержання спеціальної ліцензії. В даному випадку здійснюється диференціація страховика за ознакою діяльності страхувальників на внутрішньому та міжнародному ринках. В силу цього об’єкти страхування зовнішньоекономічної діяльності аналогічні до об’єктів страхування всередині країни. Особливе значення у страхуванні зовнішньоекономічної діяльності мають такі види страхування:

  • страхування вантажів ;
  • страхування фрахту ;
  • страхування відповідальності перевізника ;
  • морське страхування ;
  • страхування фінансових ризиків .

Існують інші варіанти страхування ризиків, які є основними і мають приватний характер.

За характером страхових ризиків можна назвати:

  • страхування від стихійних лих;
  • страхування від пожеж вибухів та інших техногенних катастроф;
  • страхування обладнання від технічних несправностей;
  • страхування у разі затоки водою;
  • страхування у разі зловмисних дій інших;
  • страхування від аварій із засобами транспорту;
  • страхування від хвороб та нещасних випадків.

За групами страхувальників розрізняють страхові операції з фізичними особами та страхові операції з юридичними особами.

За строками проведення страхових операцій:

  • короткострокове страхування (з терміном до 1 року);
  • договори страхування з терміном 1 рік;
  • договори страхування із строками до 5 років;
  • довгострокове страхування (з терміном від 5 років та більше).

Класифікація за кількістю застрахованих осіб характерна для особистого страхування:

  • договори індивідуального страхування, які укладаються щодо однієї застрахованої особи;
  • договори індивідуального страхування, які укладаються щодо двох та більше членів сім’ї;
  • договори колективного страхування, де застрахованими особами може бути одночасно велика кількість осіб (як правило, працівники будь-якої організації).

По порядку укладання договорів страхування розрізняють масові види страхування та види, що потребують індивідуального підходу.

Договори по масовим видам страхування характерні тим, що вони укладаються зазвичай у великій кількості та на порівняно невисокі страхові суми . При цьому страховики часто вдаються до послуг страхових агентів або використовують інші мережі розповсюдження страхових послуг, що дозволяють охопити страхуванням велику кількість осіб. Умови договорів такого страхування є, як правило, стандартними, а страхувальники можуть лише погодитися з ними та укласти договір на запропонованих умовах або відмовитися від його укладання, тобто страхові організації пропонують укласти договір приєднання. До масових видів страхування належать такі, страхувальниками у яких виступають громадяни.

Види страхування, потребують індивідуального підходу , полягають великі страхові суми (наприклад, страхування майна підприємств, страхування повітряних чи морських судів та інших.). При цьому умови договорів страхування зазвичай визначаються внаслідок переговорів між страхувальником та страховиком з урахуванням особливостей об’єктів страхування та рівня страхового ризику, а право підписувати такі договори з боку страховика надається спеціально уповноваженим особам ( андеррайтерам ).

Залиште коментар:

Ваш email не буде опубліковано.